Глава 17. Як з бобрами торгуватись (2).

Незабаром Денис стояв на колінах перед настоятелем монастиря, огрядним бобром, на якого двоє молодих бобрят-послушників поквапом надягали епітрахіль. Денисові міцно скрутили руки за спиною, а зараз придавлювали за плечі, щоб не рипався, пара монахів.

Настоятель всівся у крісло, інкрустоване латунню, міддю та сріблом, і спробував надати сонному обличчю виразу величної задумливості. Правда, виглядало це, ніби він третій день не може у туалет сходити.

- Доброго ранку, отче! – першим почав Денис. – Безмірно радий, що довелось зустрітися з вами, бо багато чув про вашу благочестивість, справедливість та щедрість!

Товстун зовсім по іншому глянув на юнака. Лестощі таким особам дуже до вподоби.

- Що трапилось? Чому ви привели цього юнака? – на підвищених тонах вигукнув він.

- Отче настоятелю! Ми запропонували цьому подорожньому кров та щедрий стіл, а він з’явився, щоб спалити наше місто!

- Наклеп! Щоб підпалити, треба принаймні мати чим. А в мене нічого подібного немає!

- Обшукати!

Монахи обмацали Дениса, забрали кошіль з монетами, зате дозволили піднятися з колін.

- Коли б мав намір, то вже підпалив би тут усе вночі і дав драпака. До ранку сам попіл залишився б, - невдоволено пробурчав принц.

- Але ти хотів купити запальничку у мене! – не вгавав Емус.

- Купити у тебе, щоб тебе і підпалити? Чи не дурня виходить?

Тут  заговорив настоятель, рахуючи монети, що витяг із кошеля.

- Хто ти такий? Чому одягнутий, мов волоцюга, а із собою маєш золото?

Денис стряхнувся і поправив волосся:

- Я – таємний агент  Першого радника Світлозара. Знаєте такого? І подорожую я інкогніто у дуже таємній справі у дуже таємному напрямку. І усі ці «таємно» не мої, а державного значення, тому не можу нічого розповісти. Зате можу передати дві золоті монети, як звелів великий чарівник Світлозар, на потреби монастиря.

Очки у настоятеля забігали і наче аж засвітилися від радості.

- Справа була така: та ми з шановним Емусом вже змовились, що він за два золотих нагодує мене, дозволить переночувати і забезпечить в дорогу сумкою, харчами, водою, плащем, мисливським ножем. Ну, і я ще хотів запальничку, бо доведеться розпалювати багаття у лісі, поки доберусь до місця.

Монах заскрипів зубами, та перед настоятелем промовчав, і так було зрозуміло, що він вимагав надто багато, і тепер за це поплатиться.

- Запальничок чи навіть сірників у нашому місті немає, - пояснив настоятель. – Ти сам бачив, що усі будівлі дерев’яні, і вогонь для нас – найгірший ворог. Років триста тому місто вже згоріло вщент, тепер сторожа ретельно перевіряє кожного. Бобровий Міст збудовано у луці між двома річками, до нас інакше, як через мости не добратися. Тому доведеться тобі обходитись без цих варварських засобів.

- Тоді замість магічної запальнички нехай Емус насипле в дорогу вівса для мого улюбленого коника, який стоїть зараз у вашій стайні.

- Насипле, - пообіцяв настоятель.

А монах лише схилився, підтверджуючи згоду, бо куди ж подінешся.

- Ну, і один золотий мені необхідний, щоб продовжити подорож і виконати доручення великого Світлозара.

- Передаватимеш шановному мою подяку і запевниш у вічній підтримці та лояльності. Що чути у столиці? Останнього нащадка так і не вдалось розшукати?

- Пошуки продовжуються. Є надія, що незабаром тринадцятий принц займе місце, яке йому належить, - багатозначно кивнув Денис.

- Тоді можеш йти, таємний агенте, - простягнув настоятель кошіль, повернувши у нього один золотий. Тебе проведуть до мосту.

Денис вже дійшов до дверей, як раптом зупинився і повернувся до настоятеля.

- Отче, якщо вогонь такий страшний для вашого міста, то вважаю, що ви надто безпечні.

- Що? Ми робимо усе можливе, щоб підпалювач не міг потрапити до Бобрового Мосту!

- Але ж тут живуть і люди. Невже вони не готують їжу, не отоплюють взимку будівлі?

- Людей небагато і готові страви для них привозять з навколишніх сіл. А опалення наші тереми не потребують завдяки особливим технологіям будування.

- І все ж це не дає гарантії. Я з моїм коником перейшли річку не мостом, а вбрід, що може повторити і підпалювач. Та й від звичайної блискавки ви не гарантовані.

Настоятель насупився:

- Гроза – то божественний прояв. Ми не можемо зупинити чи відвернути її.

- Чому б просто не убезпечити будівлі від вогню?

- Як? Якщо загориться хоч одна – спалахне все місто, мов сухий ліс!

- В тім і справа, що сухий. Вам потрібна вода! Тим паче, що поруч дві ріки. Слід поставити насоси, щоб качали воду, провести водогін по кожній вулиці і до теремів. Це й просто так зручно: вода завжди буде під рукою, можна навіть басейни у кожному дворі зробити, декоративних дерев насадити, екзотичних квітів, які будуть поливатися при потребі. А у разі виникнення пожежі вмикаєте на повну потужність – і заллє вогонь аж бігом.