Глава 12. Не такий простий шлях (2).

- Що за трясця?

На щастя, Греміслава нічого не зламала, бо земля була м’яка, лише трохи поболювала кісточка на нозі. Потираючи її, принцеса перш за все перевірила, чи ціле люстерко, бо то була б непоправна втрата. Обійшлося. Розбуджене люстерко надовго затуманилось, коли власниця звеліла показати нареченого, та, побачивши, у якій скруті опинилося разом з господинею, ніби злякалося і видало картинку досить чітко, так що можна було роздивитися навіть подробиці. Тринадцятий принц жваво вистрибував у вікно із задимленого будинку. «Герой! – тьохнуло серце дівчини. – Яке ж нього просвітлене, впевнене обличчя!» Помилувалася, як наречений, петляючи, мчить між кущів. Яка гарна у нього фігура, ні краплини зайвого жиру! Яке неймовірне волосся, так хочеться запустити у нього пальці!.. Як він озирнувся, кинувши через плече переможний погляд синіх очей! І посміхнувся загадково, ніби через простір побачив Греміславу! Принцеса навіть підняла руку, щоб помахати, та вчасно згадала, що люстерко підтримує лише односторонній зв’язок. А як сексуально принц примостився на траві, спершись спиною на міцний дуб! А як він… їсть окіст!.. Ну, теж дуже гарно, відриває зубами великі шматки, а на обличчі написана насолода… Тут люстерко вирішило, що й так вже багато показало, і вимкнулось. От казала батькові, що час зробити профілактичний огляд, почистити, налаштувати, так ні: артефактори надто дорого беруть за свої послуги, ще ж не зовсім зламалося…

Заховавши дзеркальце, Греміслава спробувала вибратись на поверхню. Ага, ніби це так легко! Земля сунулась під ногами, обсипалася під руками. В принципі, це теж варіант. Якщо стіни потроху обвалювати та втоптувати, то колись дно підніметься на таку висоту, що можна буде вибратись. Колись. Та зараз принцесі ставало щохвилини все холодніше і холодніше, незважаючи на активні рухи. А ще голова почала крутитись і слабкість огорнула, схотілося кинути все, забратися з головою під ковдру і пити чай з малиною…

Незабаром Греміслава сіла, притулившись до стінки ями, обхопила себе за плечі і тряслася, голосно цокаючи зубами.

- Та що за трястя… - прохрипіла дівчина, безсило стуляючи повіки.

- Я ту-ут… - Відчулося, ніби хтось обхопив кістлявими кінцівками, випиваючи з тіла останнє тепло.

Коли б то був хтось інший, то так би й закляк, та Греміслава не звикла здаватися. Не для того вона втекла із замку Чорноморда, щоб хтось заморозив її до смерті у лісі. Зібравши у кулак усі сили, вона сміливо відкрила очі і встигла побачити, як напівпрозора, худа до неймовірності, фігура відхитнулась та всмокталася у стіну ями. Звісно, можна було подумати, що то вже передсмертні галюцинації нахлинули, та принцеса знала, що землі Мордаріки славляться тим, що й по сей час породжують усіляку нечисть. Звісно, нечисть і в інших країнах зустрічається, та в основному у безлюдних місцинах і її не надто багато. В рідному Поліссі зустрічала лише домовиків та лісовиків, а ті зла не чинили. Та в Мордариці усій нечисті нечисть. Щоб отак, поруч із їждженим шляхом заманювати перехожих…

- Ти х-хто? – у горлі шкребло, мов ялинку з’їла. – В-виходь, п-поговоримо…

Як вам монстрик з української лайки?  Сподіваюсь, я його ввела у фентезі вперше, хоча, звісно, книжок - море, усього не перечитаєш. Якщо десь вже зустрічали трясцю, то напишіть, мені самій цікаво буде познайомитись. І взагалі, чекаю ваших коментарів, бо ми із Музом любимо діалог з читачами. І за зірочки будемо вдячні)))