Глава 10. Втеча (2).

От і все, прощавай, замок короля Мордаріки, і сам король Чорноморд – прощавай! Нічого дівчат викрадати без їхньої на те згоди. Ніким не помічена, Греміслава вислизнула з покоїв, залишивши ключ у замковій щілині. Далі виявилось ще простіше. Ніхто не звертав уваги на просту служницю, яких і без неї було чимало. Принцеса спустилася на перший поверх, залишила замок, схиливши низько голову, почимчикувала до воріт. Вартові бадьоро різались у карти, тож на дівчину ніхто й очей не підняв.

Так Греміслава опинилася за межами замку злого чаклуна, короля Чорноморда. Перед нею розстилався незвіданий світ, чужа країна, та то принцесу не страхало. Навпаки, серце калатало у передчутті пригод. Не озираючись, рушила вона у невідомість.

Столиця, яку називали Горобиним Градом, повністю виправдовувала назву. Дрібні сірі пташки метушились, цвірінькали, пурхали туди-сюди у пошуках їжі. Їх тут, і справді, було дуже багато, цілі зграї.

Королівський замок був розташований у самому центрі столиці. Звернувши з основної дороги, яка вела до нього, принцеса потрапила у світ особняків, де жили багаті світу цього. Загубитись тут, піти до котрогось багатія на роботу – і Чорномордові ніколи не відшукати втікачку. А потім, коли пошуки будуть згорнуті, спокійно дібратись до Поліського королівства. Але ж король за цей час може знайти та знищити тринадцятого принца, а цього не можна допустити. Тому слід, поки не оголосили в розшук, наблизитись якомога ближче до кордонів… ні, не з рідним Поліссям, а з Пеласгією, бо саме там будуть найбільші шанси відшукати нареченого. Тому Греміслава усе йшла та йшла, ніким не помічена, звичайна собі служниця що повертається додому, відпрацювавши у багатих господарів. До кордонів столиці добралась вона, коли місто почали огортати сутінки. Коло гостьового двору замислилась: залишитись на ніч чи рушати далі? Зранку буде поштовий екіпаж, з яким можна під’їхати до сусіднього міста, Смоляного Граду. А можна  вирушити зараз, пішки. Небезпечно? Небезпечно буде, коли Чорноморд дізнається про втечу полонянки. Звісно, що в  найближчих містах її і шукатимуть. Розумно було б взагалі у інший бік рушити, десятою дорогою обійти. Та час може бути вирішальним для життя принца.  Доведеться бути передбачуваною та сподіватися, що ніхто у бідній негарній дівчині принцесу не вгадає.

Вдень Греміслава поспала, тож тепер могла рухатись хоч і до світанку, залишатись у столиці було моторошно, так і здавалося, що з-за рогу вискочать стражники та схоплять. І принцеса почимчикувала дорогою. Почувши стук копит, вона ховалась у кущі, а потім продовжувала свій шлях. До настання повної темряви вдалось дібратися до селища. Можна було постукати до однієї з хат, попрохати, щоб пустили переночувати. Та коли її шукатимуть, напевно опитуватимуть усіх, щоб дізнатись, якою дорогою вона пішла. Ночі були теплі, їжа у сумці малася, тому принцеса забралася до сінника, повечеряла і заснула, заколихана терпким запахом свіжого сіна.

А прокинулась, почувши моторошне гарчання.