Глава 10. Втеча (1).

Греміслава мало знову не задрімала, а може й задрімала, поки повернулась баронеса.

Аделаїда принесла піднос, щедро заставлений тарілями із стравами, що пахли просто божественно.

- Дівчинко, маєш зараз пообідати добряче, а я поки принесу усе останнє.

- Хо! Та я всього не подолаю!- визирнула із спальні принцеса.

- Їж те, що не можна взяти у дорогу, решту запакуємо, знадобиться.

Дуенья зникла, а Греміслава із задоволенням вклала курячий бульйон із сухариками, потім м’ясне рагу з овочами, запила соком вишневи. Пироги, бутерброди, сирну нарізку та варені яйця залишила у дорогу. За цей час баронеса приходила ще тричі, потроху зносячи усе, що вона вбачала потрібним для втечі. Лишень принцеса витерла серветкою рота, як Аделаїда наблизилась, простягаючи згорток:

- Тобі треба переодягтися, дівчинко.

- Ні, ще не час, - захитала головою Греміслава. – Король сказав, що увечері ми ще зустрінемось, тому краще тікати вже після того.

- То він зопалу пообіцяв. З надійного джерела знаю, що повернеться Чорноморд до замку лише під ранок, отже, тікати треба зараз, так у тебе буде більше часу, щоб загубитись. До того ж, о восьмій вечора ворота замикають, і вийти вже не буде змоги.

Греміслава розгорнула згорток і побачила сіре скромне плаття служниці із грубої тканини, черевики та велику хустку.

- Сподіваюсь, ніхто й не зацікавиться тобою, на слуг не надто звертають увагу. Та, якщо вартові на воротях запитають, хлюпатимеш носом і казатимеш, що пересолила суп і тебе вигнали з роботи.

Принцеса кивнула. Баронеса, по-перше, ретельно обмацала Греміславу, виявивши при тому три «жучки», закріплені на тілі, то були магічні пристосування, які видали б королю її місцеположення, де б вона не опинилась. «Жучки» пішли спати під подушку.

Тим часом Греміслава переодягнулась у просту сукню, яка була не надто приємною для ніжної шкіри. Та що ж, доведеться потерпіти.

Оглянувши прискіпливо дівчину, стара підвела її до трюмо і вміло, кількома рухами наклала макіяж. Тепер шкіра Греміслави вже не була такою світлою, під очима з’явились синці, а очі почервоніли, ніби вона тільки-но плакала. А здорово вийшло!

Потім баронеса стала за спиною принцеси і старанно заплела її шикарне волосся у кілька тугих косиць, які обмотала навколо голови і закріпила. Далі впевненими рухами обв’язала хустку навколо волосся так, що не видно було і волосини. Зазвичай, прості жінки не мали на людях показувати свою шевелюру, тож це нікого не здивує, а незвичний для цього краю рудий колір приховає. Греміслава вже й сама себе, дивлячись у дзеркало, не впізнавала, що дуже її радувало.

Закінчивши, баронеса показала принцесі велику квадратну сумку, яку можна було чіпляти на спину, як рюкзак. В ній була велика фляга води, ще тепла паляниця, печиво, голівка сиру та добрячий шмат шинки, а також запасна нижня білизна, магічна запальничка, корінь родеону, що надавав сил, гребінець, кілька серветок, кружка, миска, ложка та ковдра. Досить таки непоганий «набір мандрівника».

Усі коштовні прикраси Греміслава зняла, зав’язала у носову хустинку та заховала до бюстгальтеру. Усі, крім сережок. Сережки вона простягнула баронесі:

- Я дуже вдячна за допомогу, Аделаїдо, і прошу прийняти цей дар, як знак моєї прихильності. А мені б, якщо можна, трохи дрібних грошей, щоб обійшлася, поки вдасться продати дорогоцінності.

Баронеса Абашеве лише посміхнулась та похитала головою:

- Дякую, моя люба, та не візьму. Сама подумай, що буде, коли у мене знайдуть прикраси? Боюсь, тоді мене і славне ім’я Абашевих не захистить від гніву короля. А грошей я тобі і так дам трохи. Із своїми коштовностями до ломбарду не йди, можуть відібрати та ще й стражі збути, як крадійку. Краще знайди вельмишановного ювеліра, який добре знає ціну таким цяцькам, він знайде покупця і язик триматиме за зубами.

- Добре, Аделаїдо, - погодилась принцеса, все, дійсно, саме так.

Баронеса натомість дістала з кишені простий чорний шнурок із захисним амулетом, який носили прості люди.

- Не знімай, - підняла вгору вказівний палець. – Я над ним попрацювала трохи, на кілька днів він наведе морок, видаватимешся щербатою та косою, щоб хтиві чоловіки не образили. Та й від пошукових чар захистить. Правда, дія його ненадовго, тож поспіши залишити межі Мордаріки.

Греміслава засміялась, уявивши свою нову личину.

- Не зніматиму.

- Тоді пора в дорогу, дівчинко. Прив’яжи мене до стільця у своєму кабінеті та заткни рота кляпом. Щодо вечері, я сказала на кухні, що ти вечеряти не будеш, бажаєш раніш лягти спати. А коли кинуться вранці, то знайдуть мене нещасну та змучену.

- О, мені так шкода! – зробила жалісні очиська Греміслава. – Це ж дуже важко – висидіти так довго без руху!

- Доведеться потерпіти, - зітхнула баронеса.

- А що, коли ми зробимо так…

Принцеса живенько збігала до гардеробної і принесла кілька панчіх, прив’язала дві до передніх ніжок крісла і дві – до підлокітників так, щоб утворилися петлі.

- Панчохи добре тягнуться, - пояснила вона. – Тепер, Аделаїдо, ви можете взагалі спати в моєму ліжкові, а коли буде треба – засунути собі кляпа до рота і руки-ноги у петлі. Сподіваюсь, виглядатиме достовірно? Побоююсь, що король запідозрить, що ви мені допомогли.