Глава 9. У хащах (1).

Угугуг стишував хід, поки зовсім зупинився, повернув голову з розтріпаною гривою та уставився на Дениса запитальним поглядом:

- У?

- Не «у», а з гулянками доведеться зав’язувати. Ти ж обіцяв сторожувати, а в результаті у мене поцупили чарівний кошіль, та й самого мало в рабство до каменоломень не віддали. Як тепер без грошей жити будемо?

Угугуг винувато повісив голову і зітхнув.

- Так, до речі, - Денис озирнувся у пошуку сідельної сумки, її теж не було, чи то свиснули «добрі люди», чи загубилась під час шаленої біганини по лісу, та то вже без різниці, - здається, ми позбулися і усіх речей.

Звісно, що й кинджалу не було. Ні зброї, ні грошей, нічого…  Оце погуляли.  То все «Кров дракона», щоб її. Все, зав’язувати…

Коник знов зітхнув.

- Доведеться повертатись до столиці, шукати Світлозара та прохати ще один кошіль зачарувати. Ех, нема такої функції, щоб відключити грошові поповнення. Не хочу, щоб цей підлий корчмар наживався… Угугуг, ти зможеш зворотну дорогу відшукати?  Я вже й їсти хочу, і пити. У роті немов цуценята усю ніч вовтузились…

Не відповідаючи, кінь поволі почимчикував, вибираючи найбільш доступну дорогу. Трохи заспокоївшись, Денис зайнявся роздумами, які усі сходились до однієї слушної думки: пити він більше не буде. Обіцяв же вже сам собі, коли за ним гналися пекельні хорти, чом же тепер так розслабився? Добре ще, що вдалось від стражників втекти, бо поповнив би зараз ряди каторжників. Та довго дорікати сам собі студент не вмів:

«Я принц чи хто? Чого я повинен отак життям та свободою ризикувати? Так і скажу чародієві: я – нащадок, останній, тринадцятий. Та з мене слід пилинки здувати та підлогу попереду пір’ям павича підмітати! Хай думає сам, як забезпечити мені недоторканість та як повернути наречену».

При згадці про Греміславу щось защеміло у грудях, та Денис сам себе охолодив:

«Усі дівчата однакові. У всіх на умі лишень дорогі шмотки, прикраси, подорожі, автівки, яхти, вілли… Жодна примхлива та вередлива красуня не варта того, щоб через неї життям ризикувати, бо ніколи не оцінить того. Усі їхні почуття фальшиві. Усі вони «люблять» тебе лише поки ти на них витрачаєш гроші. І навіть звинувачувати їх у тому марно, бо не вміють вони відчувати справжні почуття, просто не здатні».

З такими невеселими думками Денис їхав на коні, а які думки блукали у голові того коня – взагалі нікому не відомо. Втім, рухався він цілеспрямовано, і, здавалося, знав куди. Потроху він відхекався після втечі і знов почав пришвидшуватись. Юнак того не помічав, заглибившись у власні думки, аж поки попереду не заблищало на сонці синіми водами озеро, заросле очеретом. Виявляється, коник віз його не до столиці, а до води, що втім саме зараз було дуже доречним. Поки Денис роздумував, чи можна пити невідфільтровану воду та чи варто скупатись, аби охолонути, Угугуг радо підскочив до берега та схилився до води. При цьому Денис швидко з’їхав на холку тварині та шубовснув у озеро. Отут і вирішились усі його вагання: і скупався, і напився заодно, добре хоч злякані жаби шугонули врізнобіч і не ковтнув жодної. Та вибрався з води весь у рясці, навіть жовте латаття повисло через вухо. До речі, згадав, що латаття росте лише у чистій воді і заспокоївся, може, й обійдеться без кишкових інфекцій.

- Ти більш так не роби, - тільки й попередив чотириногого.

Коник лише вухами повів, бо пив смачну прохолодну воду, примруживши очі від задоволення.

Денис присів поруч і, склавши долоні, напився досхочу, бо не було навіть фляги, щоб набрати із собою. Уся надія на коника, що його чуйка приведе до води, коли буде потрібно.

Закінчивши з водопоєм, Угугуг пошурував берегом, пощипуючи травицю. Наче то й не він закусював пиво пирогами з білорибицею. Та у Дениса ж так не вийде. Вже смоктало під ложечкою та голова починала крутитись, не звик він без сніданку подорожувати. І ні, щоб, коли шубовснув у воду, випливти з рибиною у зубах. Хоча…  Й те не врятувало б, бо сірників нема, а сиру рибу їсти він не звик.

- Так, друже, винний, то давай, виправляй ситуацію.

У відповідь Угугуг злегка штовхнув господаря носом та продовжив щипати траву.

- Натякаєш, що я теж не ангел? Згоден. Та треба вибиратись з халепи. Пожував і досить, рушаймо до столиці.

Та як би не вмовляв Денис, коник, поки не наївся, голови не підняв. Тільки завершивши із сніданком, він стряхнувся  і кивнув господарю на сідло:

- У!

Денис забрався на коня і віддався його волі, сподіваючись, що той таки рухається в потрібному напрямку.