Глава 8. Дуенья (2).

Вислизнувши з постелі, Греміслава обережно визирнула. У кімнаті знаходилась літня жінка, невисока, худа та із владним виразом обличчя. Вона розкладала на столику біля дзеркала різні жіночі штучки типу губних помад чи тіней для очей. Принцеса здогадалась, що то і є її обіцяна дуенья. Слід було зрозуміти, що вона з себе уявляє, щоб розробляти подальші плани. Попри сподівання, вона не була надто старою, сліпою чи недолугою, щоб з нею легко було справитись.

- Баронесо? – озвалася Греміслава.

Жінка обернулась і зацікавлено втупилась у дівчину:

- То ось ти яка, принцеса Полісся.

- І яка?

- Вродлива. Горда. Кажуть, ти вже короля примусила рахуватись з твоїми бажаннями. Це добре. Дружина і повинна бути шиєю, яка вертить головою-чоловіком. Досі вертіти Чорномордом не вдавалося ні його покійним нині батькам, ні сестрі.

- А якщо я не хочу вертіти? Взагалі не хочу заміж за нього. Він мене викрав! – присіла принцеса на пуфик, сторожко поглядаючи на баронесу, як вона зреагує?

- То ти зовсім як я у юності! – зраділа дуенья, примощуючи сідниці на сусідньому. – Мене теж викрали і примусили вийти заміж!

- І?.. – змовницьки схилилась до неї Греміслава.

- Мені тоді було п’ятнадцять, і я не мала змоги чинити опір. Мій батько, маркіз Карампас, отримав листа від викрадача, барона Абашева, у якому той давав за мене добрячий викуп золотом. До того ж честь моя була заплямована, і навряд чи вдалось би віддати мене після викрадення заміж за благородного вельможу, тож батько дав згоду.

- І ви стали дружиною нелюба?

- Стала, куди ж подінешся? Та згодом почала вивчати відьомську науку, щоб позбутися деспотичного грубого чоловіка.

- І вам це вдалося? – ахнула Греміслава.

- На щастя, не довелось застосовувати відьомські вміння на практиці. Барон Абашев загинув під час чергової війни, які у ті часи майже не припинялися. Та то й добре, бо коли відьма когось свідомо губить, то отримує прокляття на усе своє життя. А так я стала молодою вдовою. Заміж більше не пішла, нащо мені таке «щастя»? Так я вільна, можу робити, що хочу. Я прожила довге й цікаве життя, у якому було місце і коханню, і різноманітним авантюрам.

Греміслава із захопленням дивилась на літню жінку, яка майже все своє життя прожила так, як сама того хотіла. Таке дуже рідко буває.

- То що, принцесо Полісся, не бажаєш заміж на короля наймогутнішої та найбільшої країни нашого материка? – із викликом поглянула на дівчину баронеса.

- Ні! – гордо задрала підборіддя принцеса.

- А може, подумаєш? Що тебе чекає, коли повернешся додому? Наскільки я знаю, ти домовлена наречена ще з дитинства, то й той шлюб буде не по твоїй волі. Хто знає, що краще? Чула, що вже дванадцять синів Владислава Хитрого загубив чарівник-король Чорноморд, загубить і тринадцятого. Якщо вже й виходити заміж, то ставку слід робити на того, хто сильніший…

- Ні, - похитала головою Греміслава. – Мій останній наречений… Я, як на нього погляну, то серце стискається і у животі починають пурхати метелики… Не знаю, як це назвати, баронесо…

- Аделаїда, - підказала дуенья. – Називай мене Аделаїда, дівчинко. А називається те коханням. Невже тобі поталанило?

- Але ж Чорноморд хоче його знищити!

- Так. І тебе було викрадено, щоб влаштувати пастку. Зрозумів король, що останнього принца берегтимуть, мов зіницю ока, от і розіклав карти так, щоб він сам за своєю нареченою з’явився.

- І цього не можна допустити!

- Згодна, дівчинко. А це означає, що тобі слід тікати якомога швидше.

Греміслава навіть не сподівалась на таку удачу, що компаньйонка підтримає її.

- І ви, баронесо Аделаїдо, допоможете? – прохально склала руки на грудях.

- Допоможу, - кивнула жінка.

- Чому? – вирвалось у принцеси.

- Бо бачу у тобі себе молоду. Мені п’ять років довелось прожити із нелюбом, нехай тебе обмине така доля.

Греміслава обійняла дуенью, на очах у неї навіть виступили сльози. Не перевелися ще на землі люди з великим серцем.

- Але… що Чорноморд зробить з вами, Аделаїдо, якщо ви випустите мене?

- А ми все зробимо по-розумному, дівчинко. Та й що він вже може мені зробити, старій жінці?

Принцеса схлипнула від почуттів, що накотили. Навіть рідна мати завжди була до неї сувора і ніколи не підтримала б у такій авантюрі. Не дивно буде, коли, як і у випадку з Аделаїдою, батьки стануть на бік викрадача, аби не допустити брудних чуток. Та по-їхньому не буде.

- Зараз я повинна залишити тебе, дівчинко, - по-доброму дивилась на принцесу дуенья. – Відпочинь, бо тебе чекають нелегкі дні та ночі.

Греміслава повернулася до ліжка, роздумуючи над примхливою долею. Захотіла – закинула її до чужої країни, захотіла – привела жінку, як радо стає на допомогу, не дивлячись на небезпеку потрапити у немилість до короля. Принцеса дістала з кишені люстерко та попрохала показати нареченого. Поверхня помутнішала, мов вода у вирі, потім прояснилася. Серед темних хащ рухалась поволі незграбна конячка, на якій їхав, схиливши голову, білявий юнак з іншого світу.