Глава 8. Дуенья.

Після сніданку Чорноморд сам провів полонянку до її нових покоїв.

- То як? Гідні принцеси?

Греміслава прискіпливо оглянула декоровані парчею стіни, довгі, звисаючі світильники, що підживлювались магією, важкі оксамитові портьєри.  Покої складалися з трьох кімнат. У затишній спальні стояло високе ліжко під балдахіном, у будуарі – трюмо, м’які пуфики, пейзажі на стінах, у кабінеті – шафа на всю стіну та важкий письмовий стіл з необхідним приладдям.

- До речі, можна написати батькам листа, пояснити, що все відбувається за взаємною згодою, хай не намагаються відшукати чи повернути доньку.

- Еге ж, - кивнула принцеса, продовжуючи оглядати свою територію.

Окрім трьох приміщень була ще ванна кімната та велика гардеробна, поки що порожня, окрім кількох пар тонких панчіх, нижньої білизни та її рідного нічного плаття. Декор та обстановка цілком задовольняли.

- Досить мило, - дала оцінку Греміслава. – А цей недолугий стражник так і буде стояти за моїми дверима? Він мене лякає! Розумію, що буду поки замкнена, та за статусом в гостях у чоловіка я маю перебувати разом із дуеньєю. Любий Чорноморде, - при потребі принцеса могла бути дуже люб’язною, - прошу замінити те чудовисько на шановну матрону, яка буде дбати про мою честь!

- То все умовності, - скривився король.

- То все традиції! І коли ви хочете, щоб я дала згоду на наш шлюб, то слід дотримуватись їх!

- Не думав, що принцеса Полісся… старомодна.

- Не думала, що король Мордаріки пихатий та впертий! Честь для дівчини понад усе! Я не хочу, щоб ходили потім усілякі погані чутки!

- Добре… - Почухав потилицю Чорноморд. – Пришлю баронесу Абашеву.

- О, дякую-дякую! – Греміслава грайливо заплескала у долоні. Компаньйонка мені просто необхідна! Хоч не буду сумувати, бо ви ж, королю, не можете приділяти мені увесь свій час…

- Дійсно, - Чорноморд кинув погляд на золотий годинник на руці, - я давно вже мав бути у іншому місці. Робота короля вимагає багато часу. Та увечері, я сподіваюсь, ми зустрінемось знов.

- То йдіть, а я поки поміркую над листом батькам, - невинно закліпала довгими віями принцеса.

Король залишив покої Греміслави і клацнув замок, доводячи, що просто так не втекти, та принцеса була налаштована серйозно. Поки що все йшло гладко і за планом. Вона ще раз обійшла кімнати, позаглядала у вікна і впевнилась, що знов знаходиться на великій висоті, тож цей шлях для втечі відпадає. Слід шукати інші варіанти. Принаймні, її вже не буде охороняти той стражник, а з літньою дуеньєю вона придумає, як справитись. Можна буде її надурити або зв’язати. Та сперш слід добряче обміркувати наступні дії. Греміславі для втечі потрібен одяг, який робив би її непомітною. У нічному платті принцеси або в дорогому наряді, що подарував король, далеко не втечеш. А от щодо грошей можна вже не турбуватись. Дорогоцінний гарнітур дасть можливість отримати необхідні кошти. Тож настрій у принцеси був цілком добрий. Батькам вона писати не збиралась. Навіщо, коли її незабаром тут вже не буде? Натомість Греміслава прилягла на ліжко і задрімала, щоб набратися сил, бо хто зна, як воно далі складатиметься. Нервова система у принцеси була залізна, тож безсонням вона не страждала.

А прокинулась, коли почула, що у будуарі хтось є.

Вислизнувши з постелі, Греміслава обережно визирнула. У кімнаті знаходилась літня жінка, невисока, худа та із владним виразом обличчя. Вона розкладала на столику біля дзеркала різні жіночі штучки типу губних помад чи тіней для очей. Принцеса здогадалась, що то і є її обіцяна дуенья. Слід було зрозуміти, що вона з себе уявляє, щоб розробляти подальші плани. Попри сподівання, вона не була надто старою, сліпою чи недолугою, щоб з нею легко було справитись.

- Баронесо? – озвалася Греміслава.

Жінка обернулась і зацікавлено втупилась у дівчину:

- То ось ти яка, принцеса Полісся.

- І яка?

- Вродлива. Горда. Кажуть, ти вже короля примусила рахуватись з твоїми бажаннями. Це добре. Дружина і повинна бути шиєю, яка вертить головою-чоловіком. Досі вертіти Чорномордом не вдавалося ні його покійним нині батькам, ні сестрі.

- А якщо я не хочу вертіти? Взагалі не хочу заміж за нього. Він мене викрав! – присіла принцеса на пуфик, сторожко поглядаючи на баронесу, як вона зреагує?

- То ти зовсім як я у юності! – зраділа дуенья, примощуючи сідниці на сусідньому. – Мене теж викрали і примусили вийти заміж!

- І?.. – змовницьки схилилась до неї Греміслава.

- Мені тоді було п’ятнадцять, і я не мала змоги чинити опір. Мій батько, маркіз Карампас, отримав листа від викрадача, барона Абашева, у якому той давав за мене добрячий викуп золотом. До того ж честь моя була заплямована, і навряд чи вдалось би віддати мене після викрадення заміж за благородного вельможу, тож батько дав згоду.

- І ви стали дружиною нелюба?

- Стала, куди ж подінешся? Та згодом почала вивчати відьомську науку, щоб позбутися деспотичного грубого чоловіка.

- І вам це вдалося? – ахнула Греміслава.

- На щастя, не довелось застосовувати відьомські вміння на практиці. Барон Абашев загинув під час чергової війни, які у ті часи майже не припинялися. Та то й добре, бо коли відьма когось свідомо губить, то отримує прокляття на усе своє життя. А так я стала молодою вдовою. Заміж більше не пішла, нащо мені таке «щастя»? Так я вільна, можу робити, що хочу. Я прожила довге й цікаве життя, у якому було місце і коханню, і різноманітним авантюрам.