Глава 6. Вимоглива принцеса (2).

Звісно, Греміслава зовсім не хотіла їхати з Чорномордом до опери, та знала чітко правило: вимагай більшого, може, щось і отримаєш. Так воно і сталося. Король щось промимрив собі під ніс, далі видав:

- Добре, чарівна моя Греміславо. Вимоги цілком слушні. Правда, із подорожами почекаємо, поки не станемо офіційними нареченими. І свободи пересування я поки не обіцяю, сподіваюсь, це зрозуміло. Та мене дуже потішило, що принцеса бачить наше спільне майбутнє, тому я накажу підготувати гідні покої, одяг та інші, необхідні юній дівчині, речі.

- І коштовності! – нагадала Греміслава. – І нормальний сніданок! Я не мавпочка, щоб на зелених яблуках сидіти! Я пішла, і сподіваюсь, мені не доведеться довго чекати у тій нудній башті!

Принцеса крутонулася на місці і залишила кабінет, хряпнувши дверима. Останнє слово було за нею.

- Хм, - Чорноморд вийшов слідом, щоб впевнитись, що дівчина повертається до башти, нагадав стражнику, щоб не забув зачинити двері і пообіцяв, що незабаром вона залишить світлицю.

Довго чекати Греміславі, і правда, не довелось. Минуло хвилин двадцять, і старий стражник відчинив кімнату, кланяючись та червоніючи:

- Ваша високість, король чекає вас на сніданок у Довгій трапезній. Я залишу вас на декілька хвилин, щоб ви мали змогу переодягнутись.

До кімнати зайшла служниця із салатовим платтям, обшитим понизу вишуканими візерунками золотими нитками, та шовковими черевичками. Вона допомогла принцесі одягнутись. Плаття було нічогеньке, хоч і маячила думка: хто його одягав раніше? За такий час нового не придбати. Та на такі дрібниці Греміслава вирішила не звертати уваги. На кону зараз свобода. А от те, що ніяких дорогоцінностей не було прислано, марудило.

Стражник провів принцесу до трапезної, яка, і справді, виявилась довгою  та вузькою. Чорноморд вже чекав на неї, він піднявся, зустрічаючи Греміславу, узяв її під руку та провів до потрібного місця, відсунув стілець. Коротше, грав вихованого та люб’язного джентльмена.

- Як вам сукня, принцесо? – поцікавився король.

- Сподіваюсь, її носила хоча б ваша матінка, а не коханка? – за словом до кишені Греміславі лізти не доводилось. – Все ж я – принцеса, і не повинна носити недоноски.

Чорноморд вдавився.

- Сукня абсолютно нова! Її пошили для моєї сестри, та у неї стільки одягу, що вона і десятої частини ще не одягала!

- Хоч це тішить, і все ж я хотіла б сама вибирати моделі та тканину.

- Все буде, але для цього потрібен час!

- Та розумію, розумію. Плаття досить пристойне, і носити його можна. Тільки без дорогоцінностей я, як і казала, відчуваю себе зовсім голою…

- А це можна легко виправити… - Чорноморд дістав із кишені коробочку, в якій виявився чудовий гарнітур із золота та смарагдів: браслет, серги, кольє та кільце. Вишукано, дорого, гарно.

Король власноруч застібнув кольє на шиї принцеси, надів на руку браслет.

- Я сама! – забрала вона із рук Чорноморда кільце. – Бо це ще не обручення. На обручення я хочу якісь рідкісні діаманти, чорні або рожеві! Мені б дзеркало…

Своє чарівне люстерко вона королю показувати не хотіла. Чорноморд ляснув у долоні, з’явився служник і, за наказом, швидко приніс дзеркало, щоб принцеса могла одягти сережки та помилуватись.

- Оце інша справа! Цікаво, гарнітур цей теж із приданого вашої сестриці?

Чорноморд аж зубами заскрипів. Дівчина виявилась занадто прискіпливою. Те, що не плакала та не засмучувалась через викрадення, то добре, та вона вимагала уваги і диктувала свої умови. Втім, вона цікава. Шлюб цей був задуманий лише за політичними мотивами, щоб мирним шляхом загарбати Полісся, та, можливо, згодом виникнуть і почуття? Принаймні, з такою дружиною не заскучаєш.

- Я купив подарунок для сестри, але не встиг їй подарувати, отже, ці коштовності ще ніхто не носив.

- От і добре, - мило посміхнулась Греміслава, повертаючись перед дзеркалом навсібіч, як і будь-яка дівчина, що приміряє коштовності. – Добре, бо камені вбирають у себе енергетику господаря, а вона може бути негативною. Дякую, Чорноморде…

- Радий, що подарунок сподобався.

І принцеса з королем Мордаріки приступили до сніданку, який задовольнив би й найбільшого гурмана: яйця горобця під соусом з полуниць, хліб із лляного борошна, змазаний маслом, виготовленим з молока косулі, та запашний чай з місцевих квітів.