Глава 6. Вимоглива принцеса (1).

Греміслава знов забралася на скриню і підібгала під себе ноги. Треба усе добряче обміркувати. Тепер зрозуміло, що викрадач – не якийсь там закоханий юнак, а король могутньої країни, який просто втратив глузд. Бо так не прийнято! Домовленості, вкладені батьками, священні! А він вирішив попрати віковічні традиції… Це все значно погіршувало ситуацію, та не робило її безвихідною. Принцеса взагалі була впевнена, що безвихідних ситуацій не буває. Вона прокрутила в пам’яті розмову з Чорномордом. До речі, король хоч і виглядає занадто похмурим, та має якийсь шарм, і внутрішня сила відчувається неабияка. Якби не було домовленостей, які робили Греміславу обіцяною нареченою ще з моменту народження, а дано було їй право вибирати, і король Мордаріки приїхав свататись, то хто знає, можливо, вона б і дала згоду. Та тепер, коли вона знає, який він насправді, коли він загубив дванадцять її наречених  і збирається принести їй на золотій тарілі голову білявого красунчика, що так впав у серце… Ні, тепер до Чорноморда не може виникнути навіть крихітної симпатії. А, якщо так, то слід забиратися звідси, розшукати нареченого, вийти заміж, як годиться, і об’єднати сили двох королівств проти Мордаріки.

Ах, як же шкода, що жоден із наречених не встиг надягти їй на пальця обручку! Тоді почали б прокидатися чарівні сили роду Лещинських, які допомогли б організувати втечу.  А так доведеться обходитись тим, що є. А є дві руки, дві ноги та розумна голова. З рідного замку у юні роки, коли підлітки активно виступають проти правил та законів, принцеса неодноразово тікала, тож досвід мається. Звісно, зараз усе набагато важче. По-перше, чужа країна, добре, що хоч мови на усьому материку схожі, слованські, тож нерозуміння не виникне. А ось те, що немає ніяких коштів, зовсім погано. Без грошей нікуди. А викрали її прямо з ліжка, коли вона усі свої дорогоцінні цяцьки познімала, і знаходилась зараз у просторому нічному платті, у якому не втечеш, бо дивитимуться усі, як на навіжену і швидко повернуть до замку Чорноморда. Добре хоч, що у потайній кишені зберігся цінний артефакт – чарівне люстерко, та хамелеон Хвалько, який був її одинадцятим нареченим. Тепер вона відчувала за Хвалька певну відповідальність.

Греміслава жбурнула недогризене яблуко у куток і рішуче зіскочила зі скрині. Перш обійшла вікна, впевнившись, що знаходиться у круглій башті та ще й на такій висоті, що точно не втечеш, якщо не плануєш переламати руки-ноги. Потім підійшла до єдиних дверей та почала гупати щосили.

- Відчиніть! Негайно!

З того боку почувся голос охоронника:

- Немає дозволу!

- Ах, ти ж, віслюк недолугий! – Що-що, а дівчина вміла, коли потрібно, виявити характер. – Як ти зі мною розмовляєш?! Я – принцеса Поліського королівства! Майбутня дружина твого короля! Негайно відведи мене до Чорноморда, і тоді, можливо, тебе просто виженуть, а не четвертують!

У дверях почулося копирсання ключа, і вони відчинились. Старий вусатий стражник видавався блідим, мов привид. А що, навела шороху! Хай знають!

- Ваша високосте, пробачте! – шанобливо схилився у поклоні вартовий. – Не гнівайтесь, прошу! Не карайте! У мене шестеро дітей вдома…

- Подивимось, - задрала носа Греміслава. – Веди мене до короля.

Чорноморд був більш, ніж здивований, коли побачив полонянку, що з гордим виглядом заходила до його кабінету.

- Це що таке?! Хіба я не наказав тримати дівчину під замком?!

Стражник ще більше знітився і вже не знав, як себе й реабілітувати.

- Вийди! – повернувшись, рявкнула Греміслава.

- А-а…

- Замовлю за тебе словечко перед моїм невихованим нареченим!

Стражник зник. Чорноморд здивовано підняв брову:

- Я правильно почув?

- Ні! – відрізала принцеса. – Поки що ні. Бо до нареченої не ставляться так, як ви, королю, до мене! Я мала час подумати (Чорноморд хмикнув, бо час той вкладався в якісь десять хвилин), і вирішила, що наш шлюб цілком можливий, за певних умов.

- І яких же? – підняв другу брову король.

- Щоб отримати почесне звання мого нареченого вам слід прикласти зусиль. Я бажаю традиційних букетів, цукерок та побачень! А ще – пристойні покої, такі, які заслуговує принцеса, а не брудну кімнатку у башті (звісно, кімната не була брудною, але й на покої для принцеси ніяк не тягнула). А ще – одяг, гідний принцеси. Що це таке, що я вимушена ходити по замку у нічному платті, і кожен стражник може мене бачити у такому вигляді? Та мене й вас прислуга засміє! А ще я хочу коштовні подарунки! Я без дорогоцінностей – мов гола! І ознайомитись із вашим королівством, проїхатись каретою по вулицям столиці, організувати прогулянку верхи, побувати у Музеї історії Мордаріки. Наприклад, ми могли б відвідати сьогодні оперу, ходять чутки, що у вас чудові співаки.