Глава 4. Та ще принцеса (2).

Його волосся хвилею підіймалося на лобі і дуже сексуально обрамляло обличчя. Тонкі аристократичні риси, добрі блакитні очі, м’яка чарівна посмішка, він видавався тендітним ельфом. Видавався б, якби не розділене навпіл підборіддя, що вказувало на неабияку волю, непохитність та навіть деяку жорстокість. До того ж дебела шия та жилаві м’язисті руки зовсім не нагадували ельфійську статуру. Молодий чоловік був міцним, в міру накачаним і приємним для жіночого погляду. Та навіть не усе це заставило Греміславу прикипіти  очима до картини у дзеркалі. Щось невловиме… Загадкове, що не піддавалося аналітичному розуму дівчини… Дивна пристрасть у погляді? Незвична розкутість та впевненість у собі? Не те, не те… Щось було у цьому юнакові таке, на що відгукувалась душа принцеси. Щось глибинне, таємне, те, що за сімома замками, що ніколи не показують чужинцю. Здавався принц давно знайомим, близьким, навіть рідним, та не як брат, а як… Важко навіть осягнути ті почуття, що сповнювали серденько дівчини. Невже це і є пресловуте кохання з першого погляду? Такого ж не буває, не може бути. Греміслава ніколи не вірила, що таке можливе. Зовсім не знати людину, а відчувати її рідною, дорогою, бажаною? Які ж дивні відчуття… Принцеса навіть руку простягнула, бо відчула непереборне бажання відчути на дотик його волосся, хоч це й не можливо через дзеркало. Та раптом двері рипнули, і вона миттєвим рухом заховала чарівну річ до кишені та зіскочила на підлогу.

Зараз вона побачить свого викрадача. Та після образу тринадцятого принца Греміславу вже не цікавили інші чоловіки. Аж ні трошечки. Навпаки, вона була зла, що зустріч з нареченим відкладається через цю дурне викрадення. Тож звела брівки докупки і зустріла відвідувача гнівним поглядом, збираючись виказати усе, що вона про нього думає. Та коли побачила чоловіка, що спокійним кроком заходив до кімнати, гнів її став не надуманим, а справжнім.

- Якого біса?!.

Високий, широкий у плечах чоловік років тридцяти на вигляд, темне пряме волосся дістає плечей, прямі чіткі брови тягнуться до скронь, горбатий чи то зламаний ніс закінчується гострячком, мов дзьоб у хижого птаха, різко виділяються на худорлявому обличчі вилиці, очі темні, без емоцій, чорта лисого щось по них прочитаєш, губи тонкі, майже непомітні і гладко вибрита смаглява шкіра. Це був ніхто інший, як король Мордаріки, сумновідомий чародій Чорноморд.

Цього Греміслава не чекала. Чекала якогось юного закоханого, нерозумного, засліпленого почуттями. А такий вчинок з боку короля великої держави виглядає, як… оголошення війни.

На чародієві були грубі чоботи зі шпорами, на плечі накинуто чорний широкий плащ, на ходу він зняв шкіряні рукавички для верхової їзди і недбало кинув у куток.

- То так мене зустрічає прекрасна принцеса Полісся? – голос його звучав глузливо. – А я гадав, що характер вона має під стать своїй дивній вроді. Принаймні, придворний етикет ніхто не відміняв.

- Я з нахабними викрадачами не  розмовляю! – Греміслава демонстративно піджала губи та відвернула обличчя.

Втім, довго так вона простояти не могла, а володар Мордаріки мовчки продовжував її розглядати, тож заговорила знов, демонстративно склавши ручки на грудях:

- Я вимагаю, щоб мене негайно повернули до рідної домівки! Тоді, можливо, замовлю слово, щоб вам вибачили цей ганебний вчинок!

- Дорога принцесо, - агресор ледь помітно усміхнувся, - я ж із добрими намірами. Хочу запропонувати руку та серце, а на додачу усю Мордаріку.

- Серце у мене своє є, а рук аж дві, тож чужих не потребую. І Мордаріка мені, як п’яте колесо до карети!

Король схвально тричі ляпнув у долоні:

- Мені подобається, що у моєї майбутньої дружини добре почуття гумору.

- Я ніколи не стану дружиною викрадача! До того ж, я маю нареченого!

- Це лише справа часу. Незабаром тринадцятого принца не стане, як і попередніх. Тоді усі батьківські домовленості вже не матимуть змісту і ніщо не заважатиме  нам об’єднати наші долі та королівства. Тож навіщо втрачати дорогоцінний час? Познайомимось ближче вже зараз…

- Якщо не страшно позбутися дорогоцінних органів… - зловісно мовила принцеса, гнівно звузивши очі до щілинок.

Чародій засміявся, неначе заскрипів старий віз.

- Яка кумедна манюня!.. Та хай, продовжимо розмову, коли я принесу на золотій тарілі голову тринадцятого принца, - з цими словами Чорноморд розвернувся і залишив кімнату, не забувши засунути засув.

Дорогі читачі! От ми і познайомились з принцесою. Як вам героїня? Дівчина з характером? Мене цікавить ваша думка, тож чекаю коментарів. А зірочки мотивуватимуть до подальшої творчості))) Завжди ваша, Галина Курдюмова.