Глава 3. Наречена.

- То як наречена? – чарівник знов потрусив портретом, примусивши дівчину на картині рухатись

А Денис просто завис, мов перевантажений старенький комп’ютер, не в змозі висловити свої почуття. Що воно? Чому здається, що знав цю неймовірну красуню усе своє життя? Чому хочеться обійняти її за плечі і кричати усім: «Моя!» Чому здається, що готовий піти за нею хоч за тридев’ять земель, хоч у пекло, аби лише зазирнути у сповнені весняної зелені очі, торкнутися трояндових пелюсток губ… Так не буває… Не може бути…

- Художнику – респект, - видавив нарешті із себе. – Придворні художники вміють навіть із жаби зробити фотомодель.

- Не треба так, принце. Портрет виконаний магічними фарбами, що не дає змоги прибрехати чи прикрасити реальність. Дівчина, і справді, вроди неймовірної, навіть для примхливого погляду волхва. Ви теж юнак гарний. Пара з вас вийде просто чудова. Саме те, що потрібно для об’єднаного королівства. Люди дивитимуться і плакатимуть від щастя.

Світлозар спритним рухом заховав портрет, примусивши серце юнака боляче стиснутись.

- Хай так, та принцеса, мабуть, недолуга або має мерзенний характер, що затьмарює її вроду…

- Характер жінки у більшій мірі залежить від чоловіка, який поруч із нею. Як ти до неї, так і вона до тебе. Коли ти готовий до серйозних почуттів, готовий бути поруч завжди, готовий ризикувати життям задля її спокою… О, тоді в жінці відкриваються найкращі почуття. Вона стане вірною подругою і підтримає свого обранця в усіх починаннях, - волхв трохи помовчав. – Так, кажуть, що дівчина з народження галаслива, непосидюча та норовлива, мов дика кішка. Тож закохай її у себе, мій принц, і вона стане лагідною домашньою кішечкою.

- Добре, - Денис сковтнув. – Згоден познайомитись із Греміславою. Де я можу знайти дівчину? Доведеться навідати її у Поліссі?

- На жаль, зараз це не можливо.

- Це чому ж? – Дениса вже била нетерплячка, кортіло побачити чарівну принцесу, впевнитись, що  й справді вона така, як на портреті. А що непосидюча та норовлива – те й добре. Уся врода не матиме значення, коли її господарка буде нудною, покірливою та не матиме навіть власної думки.

- Зараз Ваша високість знов дорікатиме мені, вашому вірному слузі…

- Коли буде за що… Світлозаре, що трапилось? Чому я маю дорікати?..

- В день, коли мені вдалось відшукати ваше місцезнаходження, принце, трапилось лихо. Та я не маю ніякого відношення до цього, бо все відбулося не в Пеласгії, а у Поліському королівстві.

- Що відбулося? – нетерпляче підштовхнув Денис радника до відповіді.

Той знов важко зітхнув і закотив скорботно очі:

- Принцесу Греміславу було викрадено із власних покоїв рідного замку…

- А, щоб вас! – не втримався юнак. – Можна ж було і своїх чаклунів приставити, коли то наша наречена!

- Волхвів, Ваша високість!

- Та яка мені різниця? Головне зараз – повернути Греміславу! І я, здається, здогадуюсь, де вона…

Світлозар опустив голову та приклав долоні до серця:

- І ви праві у своїх здогадках, мій принц…

- Тож моя наречена у Чорноморда?

- Саме так…

- І батьки принцеси не пішли війною на Мордаріку, щоб повернути власне дитя?

- Мордаріка надто сильна держава, король з королевою Полісся чудово розуміють, що виступ проти Чорноморда загубить країну.

- І що, вони просто викреслять доньку із списку спадкоємців і забудуть про неї?!

- Такого теж не вийде. Греміслава, незважаючи на усі старання королівського подружжя, єдина дитина і спадкоємиця. Її чоловік стане правити Поліським королівством разом із нею на повних правах.

- І, якщо, як я зрозумів, Чорноморд примусить дівчину дати згоду на шлюб чи то одружиться на ній силою, він захопить Полісся без єдиної краплі крові?

- Тільки такий злий та безпринципний чаклун, як Чорноморд, міг піти на такий крок – викрасти дівчину, обіцяну іншому. Та це повністю у його стилі. Він візьме за дружину принцесу Греміславу і приєднає до свого королівства Поліське. І стане ще могутнішим. І продовжить загарбницьку діяльність, захоплюючи одне королівство за іншим…

- О, які похмурі прогнози! Так на що ж сподіваються батьки дівчини?

- Лише на вас, мій принц…

Новини ошелешували бідного студента усе сильніше та сильніше. Образ принцеси маячив перед внутрішнім зором, не даючи спокою. Та почуття самозбереження підстьобувало, мов бичем.

- Не буду ж я сам лізти у пастку, коли там мене вже виглядає злий чаклун? Він же цього лишень і чекає!

- Але іншого шляху немає.

- Це самогубство!

- І все ж доведеться ризикнути.

- А ти не зрадник, Світлозаре? Тоді простіше було просто вбити мене  на місці і оголосити королем себе!

Чародій шмаркнув носом і витяг довгий кинджал. Спочатку Денис подумав, що він сприйняв слушну пораду і вирішив покінчити з останнім спадкоємцем, та волхв розвернув зброю рукояткою вперед і впав на одне коліно: