Глава 6

Не встигла Маргарита перевести погляд від дверей на картину, як красуня на ній заворушилася і прибрала неслухняне довге пасмо. 

– Доброї ночі, Ліліт, – звернулася до неї Ельжбета і витягнула з коробки кілька талісманів з незрозумілими рунами і зображеннями. – Я все приготувала, як ти й казала і на диво, нас сьогодні дійсно троє! Хто б міг подумати! 

– Інакше і бути не могло, – пролунав голос з портрета. – Ти ж зробила розклад Таро, як я казала?

– Звичайно, але ніяк не думала, що все влаштується так просто. Історія з посилкою, хехе, це ж геніально! 

Дама з портрета перевела погляд на закляклу від страху Маргариту і похитала головою.

– Нічого складного! І головне ми змогли знайти її вчасно! Скільки залишилось до опівночі? 

– Трохи менше години, – відповіла Урсула, яка тепер теж сиділа за круглим столом перед зображенням Ліліт. 

– Вчасно! Думаю, нам треба все пояснити Марго до того, як вона кинеться тікати через вікно. Не робіть цього, моя люба, ви поріжетесь скалками, а ще на вулиці сильний дощ і до найближчого житла бігти дуже далеко. 

Почувши, що портрет говорить особисто до неї, Маргарита і рада була втекти, але її ноги наче приросли до підлоги. Вчепившись в підлокітники, вона подумки розраховувала, за допомогою чого зможе захищатися і вже обрала важкий канделябр і кочергу, що стояла біля каміна.  

– Маргарито, – лагідно промовила до неї хазяйка. – Вас, звичайно трохи вразила зустріч з нашою праматір’ю, але запевняю, вам абсолютно нічого не загрожує. Навпаки, відтепер ваше життя зміниться докорінно і ви зможете… королівський титул не обіцяю, але трохи менші забаганки будуть виконуватись без найменших зусиль. 

– Невже? – тільки й могла вимовити дівчина.

– Звичайно! А щоб все пояснити, я зараз дещо розповім. Якщо я десь помилюся, поправте мене, гаразд? –  Ельжбета повернулась до гості і з приємною усмішкою продовжила. – Вам двадцять п’ять років і ви виросли в дитячому будинку. Про матір нічого не відомо, крім того, що вона вас залишила на порозі дома маляти. Ні імені, ні адреси, ні ким вона була. Єдина згадка – у вас є точно така підвіска… у всякому разі повинна бути.  

Поважна пані взяла зі стола амулет й показала гості. Марго тремтячими руками взяла прикрасу і досить довго розглядала, як та погойдувалася на  ланцюжку. Не було ні найменших сумнівів, що все сказане правда, тільки підвіска не була на шиї у дівчини, але зберігалася, як пам’ять. 

– І що це означає? – запитала вона пошепки, бо голос просто пропав від хвилювання. 

– Тільки те, що ви теж з роду Морган. Ваша мати, бабуся, та прабабуся – найсильніші відьми, які жили на цих землях споконвіку. Не всім пощастило, як мені дотягнути до ста тридцяти трьох років, тому ви і зростали як звичайна дитина, не знаючи про своє коріння. Але все колись стає на свої місця. Ваша мати замкнула сили в амулеті, який я допоможу активувати. Ви – тринадцята відьма нашого роду, та яка отримує найбільший дар. Пані Маргарита, подумайте, навіть ім’я вам підібрали саме таке, яке нагадує про сили роду. Тепер я зможу спокійно піти на пенсію, бо мені є кому залишити спадок! 

– До речі, ти повідомила Матіуша? – запитала Ліліт. – Мені здається він досі не впевнений…

– О, звичайно! З ним теж доведеться поговорити і сказати, що мій племінник прийомний  і вони з Маргаритою далеко не родичі. Треба поспішити, інакше у бідного розірветься від горя серце. Не кожного дня можна спостерігати за тим, як у чоловіка спалахує кохання з першого погляду…