Глава 5

Заперечити на таку пропозицію не було чого. По-перше, неввічливо, а по-друге, Маргарита дуже сумнівалася, що в таку годину хтось з водіїв погодиться їхати в далечінь та ще до кладовища. На щастя, вікна зараз були завішені цупкими фіранками, а думки про “спокійних сусідів” відвертав Матіуш, який вправно приготував глінтвейн. 

Пані Ельжбета теж розповсюджувала своїм рівним голосом спокій, а після смачної вечері і взагалі очі почали злипатися. Саме тоді всі присутні і пожвавішали, хоча Марго чекала миті піти до теплого ліжечка. 

– Урсула, запросіть, будь ласка, Ліліт до нашої маленької компанії, думаю саме час.

Хоча все це було сказано наче між іншим, Маргарита одразу напружилась. Тобто тут, в домі була ще одна жінка? Дуже цікаво, хто вона така і чому не приєдналася до вечері? В голові чомусь почали спливати всі ті страшні геловінські історії, де необережна дурепа заходить вночі в чужий дім, а там… Поглянувши уважно на пані Ельжбету Маргарита спробувала уявити, хто міг би ховатись під личиною шляхетної леді. Вампірка? Не схожа, бо на щоках, вкритих дрібними зморшками грав приємний рум’янець. Повсталий мрець? Ще менш вірогідно, бо він них не може так приємно пахнути лавандою. 

Дівчина скосила на очі на Матіуша, який взагалі виглядам дуже задоволеним і розслабленим. Він ледь помітно їй посміхнувся і налив собі ще вина, відкинувшись на спинку старого крісла. Саме тепер повернулася Урсула, але з нею нікого не було. Замість нової гості вона несла в руках великий портрет з рамці, вкритій потертою позолотою. Маргарита опанувала себе не одразу, особливо коли компаньйонка хазяйки обережно встановила портер на камінній полиці і стало видно, хто на ньому зображений.

Жінка була неймовірної краси. Повністю оголена, вона прикривала тіло лише довгим рудим волоссям, а зелені очі здавалися живими, як і ледь усміхнені губи. Щоб порушити тягучу тишу, гостя ніяково кашлянула та повернула голову до хазяйки, але пані Бет заговорила сама.

– Ліліт старша в нашому роду, – спокійно пояснила вона. – Якщо бути точними, вона з’явилася на світ в кінці п'ятнадцятого століття, так, Матіуше, я не помиляюся? 

– В метриці був записаний тисяча п’ятсот вісімдесятий, – відповів їй племінник, наче вони згадували якусь звичайну газетну новину. 

– Ганебні часи! – зітхнула Ельжбета. – Стільки загублених душ через інквізицію, страшно подумати. Але не будемо про сумне, у нас є більше важливі справи на сьогодні. Любий, прошу тебе нас залишити, чоловік тут зараз буде зайвим, це чисто жіноче зібрання. 

Маргарита роззявила рота. Може вони божевільні? Може ті трави, що потроху димлять і окурюють кімнату мають наркотичну дію? Але вона сама не відчувала нічого особливого, аж поки Матіуш мовчки не зачинив за собою двері. Тоді це і сталося.