Шлях підлітків до Головної Вежі виявився важким і пролягав через старий, напівзруйнований залізничний міст, під яким замість звичної води чи землі вирувала глибока чорна порожнеча. Ця безодня з тихим гулом затягувала в себе уламки навколишніх будівель, шматки бруківки та хмари. Коли Влад і дівчина добігли приблизно до середини мосту, простір попереду них різко затягнувся густим туманом, і шлях їм перегородила ціла армія Тіней Забобонів, які згуртувалися в один велетенський, непереборний чорний вал.
Літописець гарячково спробувала використати силу своєї книги, щоб створити навколо них хоча б тимчасовий захисний бар'єр, але загальна магічна енергія всього виміру була вже надто слабкою через руйнування простору. Влад озирнувся на монстрів, які наступали ззаду, і чітко зрозумів, що цього разу звичайної відсутності страху буде замало — потрібно діяти набагато рішучіше, ризикувати й робити щось абсолютно божевільне, щоб прорвати цю стіну темряви.