Замість того, щоб злякатися, закричати й втекти вниз по сходах, Влад відчув дивний, шалений приплив цікавості, яка буквально штовхала його вперед і змушувала діяти всупереч логіці. Важкий залізний ключ у його пальцях здавався гарячим, і хлопець, майже не контролюючи власні рухи, вставив його в іржаву замкову щілину. Ключ прокрутився несподівано легко, з тихим, глибоким металевим клацанням, від якого по спині підлітка забігали крижані сироти. Влад обережно штовхнув плечем важке полотно дверей і переступив темний поріг, готуючись побачити звичайну порожню закинуту кімнату, технічний склад мотлоху або будівельне сміття.
Натомість за дверима не виявилося жодних стін чи стелі — хлопець опинився у велетенському, нескінченному коридорі, який простягався далеко за обрій. Стіни цього дивного місця були повністю, знизу догори, викладені старовинними механічними годинниками найрізноманітніших розмірів та форм. Тисячі шестерень і маятників рухалися й цокали в один потужний, оглушливий такт, що віддавався прямо в серці Влада. Що найдивніше — циферблати всіх цих годинників були перекручені, і їхні стрілки впевнено показували неіснуючу цифру тринадцять замість звичної дванадцятої, а все повітря навколо пахло свіжістю, озоном та наближенням сильної грози.