Влад ніколи не вважав себе забобонним і завжди щиро сміявся з тих, хто обходив стороною чорних котів, боявся розсипати сіль чи злякано здригався, коли календар показував п'ятницю тринадцятого. Він жив у звичайнісінькій панельній дев'ятиповерхівці на околиці галасливого міста, навчався у школі й щодня без жодних задніх думок піднімався на свій поверх старим ліфтом, який весело гудів на всю шахту. Проте одного прохолодного осіннього вечора, повертаючись додому після важкого тренування, хлопець засунув руку в кишеню своєї куртки й намацав там дивний предмет, якого там точно раніше не було.
Це був важкий, холодний залізний ключ із вибитою на ньому химерною цифрою тринадцять. Влад здивовано оглянув знахідку під каламутним світлом під'їзної лампи, адже в його тамбурі нумерація квартир закінчувалася на дванадцятій, а далі йшла вже чотирнадцята. Щойно хлопець зробив крок до дверей свого коридору, простір навколо нього раптово здригнувся, повітря стало густим, а між дверима сусідів почала повільно проявлятися нова сіра стіна. За мить перед його очима виникли важкі залізні двері з номером тринадцять, яких ніхто в цьому будинку ніколи не бачив за всі роки його існування.