Значення часу 23:100 – 23:120.

Вона й подумати не могла, що коли переступить на платформу більше не зможе рухатися. Це ефект цієї платформи чи відкат через спогад? Це було дивно, ще мить тому це так її підкосило, а тепер вона знову мислить раціонально. 

– Ти не йдеш? –  звернулася вона до Елая, який стояв так нерухомо, що здавався скульптурою. 

Але він належав цьому місцю тому його точно не могло спіткати те, що й тих людей. Мабуть, не варто було йому це говорити. Дивлячись на нього, здавалося, що увесь її біль перейшов до нього. І це дещо лякало. 

– Знаєш, що нам необхідно робити далі? – запитала відчуваючи себе безглуздо. 

– Танець Часу. Він або повертає тебе або тринадцяту годину, –  підтвердив він глухо. 

"Це справжнісіньке знущання" – вона знала про це зі спогаду, та все ж...

Її одяг був не призначений для цього, а партнером міг стати лише Елай. От тільки, практика показувала, що вона і від дотиків тепер шарахається.  

Та й правду кажучи.

– Я не вмію танцювати, – приречено прошепотіла вона.

Востаннє це було років триста назад ще на їхньому весіллі. Він нарешті відмер і зробив крок вперед до неї. 

– Ти жартуєш? – запитав він, дивлячись на неї, так наче вперше бачив. 

Мабуть, він знав її іншу версію, ту яку вона вже навіть не пригадає. А Хранительці Часу не потрібно витрачати час на дрібниці. 

– Я серйозно,  –  опустила зніяковілий погляд додолу,  –  Як щодо тебе? – швидко перевела тему і зміряла його вивчаючим поглядом. 

– Важливі лише кроки, – знову не надав чіткої відповіді він, – Ти знаєш їх? – запитав вкрадливо. 

Вона лиш кивнула і з очікуванням простягнула руку. 

– Чим швидше ми почнемо, тим краще.

– Як скажеш, моя кохано дружино, – прошепотів він, але завмер на місці, не наважуючись виконати її прохання. 

Вона стрепенулася відчуваючи обурення. 

– Ми надто давно не разом, щоб вважатися подружжям, – прошипіла вона. 

– Але й не розлучені, – знизав плечима він. 

– У моєму часі ти давно мертвий, – припечатала вона. 

І тільки зараз зрозуміла, що їхній, мабуть, найдовший діалог за час перебування тут може легко перерости в сварку. 

Вона дивиться на годинник і з подивом зауважує, що він ледь зрушив з місця. 23:110. Часу на розмови більше не залишилося. 

– Я готова, – прошепотіла вона тоном людини, яка готується до страти. 

Він невпевнено торкається її долоні, наче запитуючи дозволу це робити. Вона стримує порив  відсахнутися і повертається до нього спиною. Його долоня прохолодна, наче він і справді неживий. 

– Час який піде, – її голос пронизує тишу. 

На мить завмирає. Зволікати не можна. Далі, що ж там було далі? 

– І час який повернеться, – продовжує вже сміливіше. 

Вона невпевнено підходить і стає навпроти, зустрічається з зосередженим поглядом Елая. 

– Час забутий  –  продовжує він, відступаючи від неї – і згаданий. 

Крок на зустріч. Елай обертає її навколо осі і спогади нарешті повертаються. 

Вона бачить усе – випадковість, яка поклала початок їхньому знайомству, щастя затьмарене лиш її жахливим характером. І постійні сварки і примирення, як зачароване коло з якого було виходу. Вона йшла, бо думала, що через неї він нещасний і поверталася, бо не могла інакше.  

– Час втрачений – і знайдений. 

Це був її голос? Вона не звертає уваги, не помічає, що циферблат засвітився, що стрілки рухаються. Вона дозволяє Елаю вести її в танці навіть не звертаючи увагу на те, що кроки можуть бути неправильними. 

– Час вкрадений 

Вона відступає вбік і робить помах рукою, а тоді ступає проти годинникової стрілки.

– І повернутий, – вони водночас торкаються циферблату одною долонею іншими ж торкаються одне одного. 

– Час забраний, – голос звучить проти волі надривно і засмучено. 

– Рейно, – тихо звертається до неї Елай, схвильовано і тілки зараз вона побачила, що його погляд змінився.

– Ти теж згадав, – зрозуміла вона.

Він киває.

– І відданий, – слова здається відлунюються самою залою. 

Вона ледь не зупиняється, майже руйнує весь танець і в останню мить вирівнює все. 

Тепер усе складніше. Значно складніше. Їхнє минуле знову поруч. 

– Час заборонений 

Рухи танцю стають швидшими, вона дозволяє Елаю більше, адже це їхні останні миті разом. Вона більше не зважає на те, що усе не так. Просто насолоджується часом, який дали їм. 

Заборонений. 

Тринадцята година. 

– і дозволений, – прошепотіла вона. 

Уперше за довгий час вона забуває про все. Уперше за довгий час дозволяє собі щиро розсміятися і відчути емоції, які давно вже поховала у глибинах своєї душі. 

І не одразу помітила, що щось не так. 

– Елаю, – її тон тремтів і вона ледь не завмерла від подиву. 

Він стояв перед нею, але вже ніби крізь скло часу. Його контури тремтіли, розпадалися на золотий пил, що тягнувся до циферблату і саме це змушувало стрілки рухатися. 

Секундна. 

Хвилинна. 

Залишилася лише годинна. 

– Заверши все або почни спочатку. Я радий, що зміг знову побачити тебе, моя кохано Рейно, – його голос був тихим, майже не чутним. 

Вона відчула, що вперше за ці роки сльози течуть з її очей. Вона навіть забула як це, та зараз...

– Елаю! – прокричала вона, – Елаю, благаю не залишай мене знову. 

Та зупинити незворотнє було неможливим.

Вона не могла нічого зробити. Час знову забирав його в неї. 

Тому їй залишалося лише одне. Хай будуть на її боці покровителі Таймрімезу...і дозволять зі всім впоратися. 

– Хай усі ці часи зіллються воєдино і все повернеться у правильне русло! – голосно співучим тоном оголосила вона і невпевнено зробила останні танцювальні кроки за годинниковою стрілкою, а тоді тихо додала, – владою наданою мені як Хранительці Часу дозволяю Тринадцятій годині знову йти.