Етам 3

1987 рік 12 вересня.

Печера "Мазері" 3.4 км

Новий день нашої експедиції та нові проблеми, Кларк пішов без нас. Його зникнення помітив Девід, та в ту ж секунду ми почали збиратись та надіятись що він не далеко не пішов. Коли ми ішли ми то і робили що придивлялись до кожного каміння. Без сканера ми стали сліпими, Міс Думі  в той момент пропонувала нам піти назад. Я не знав що робити, за правилами ми мали іти далі та взяти зразок з ґрунту. Але і назад буде проблематично вертатись, бо аномалії теж там будуть. Сказав я їй, надалі ми рідко говорили,  ми почали прислухатись, бо звуки почали чутися.

Чим далі ми ішли ми частіше бачили аномалії, та військову техніку. Такі знахідки дуже дивували нас, але на це старались з Девідом не звертати уваги, тільки Анна підходила до техніки та щось роздивлялась. На годиннику була 17:34 ми вже ідемо 3 години ноги болять в нас, я ледь не впав в одну з аномалій. "Рожеві води" я так назвав їх чи якось по-інакшому, але суті не міняє. Надіюсь все буде добре, Кінець сьомого запису.

Автор: Джеремі Вінстан.

1987 рік 13 вересня.

Печера "Мазері" 4.0 км

Крім нас в печері ще щось ходить, ми лишились на відпочинок, Сіли на землю та почали перекушувати маринованим тунцем, консерва була одна ми старались поділити порівну. Інші припаси забрав Кларк. Та під час обіду ми почули крик та якісь удари по металу. Потім стало тихіше, та щоб не порушувати тишу ми якомога тихіше забрали свої речі та пішли далі. Через пару годин ми знайшли якийсь бункер, в той момент я та Девід  були розгубленими. Анна не була так сильно здивована, в середину ми вирішили не заходити.

 Ми перевірили чи вони відкриваються, та вони були відкриті в середині був коридор в якому в кінці були ще одні двері. Але ми не заходили,  та продовжили іти далі,  та пройшовши декілька метрів ми зупинились, бо почули що хтось іде....... Ми сховались.... Треба бігти до дверей.

Восьмий запис обривається.

Заява до Декана університету.

"Інститут Археології Імені  Мануеля."

Я  Джеремі Вінстан, хочу доповісти Декану Ізмаїлу, що ця експедиція була помилкою. Бо відправляти простих людей було помилкою, тут краще підійшло військо, бо тут зараз над нами зависла загроза. І я не хотів цього писати в цій заяві, але прийдеться, ми підозрюємо що інститут вибрав нас для цієї експедиції через причину, що ми були "Не зручними". Міс Думі писала про провокативні статті про інститут, а вченого Девіда Еверета через то що він відмовився далі з вами спів працювати. А мене ви сюди відправили через моє Есе, в якому я описував Причина провалів деяких археологічних розкопок та експедиції.

   Коли ви отримаєте цю заяву я більше не буду працювати на Інститут та переїду до родичів в Канаду.Зараз ми сховались в якомусь приміщені, здається це колишній склад. Невідоме створіння шукає нас, тоді ми встигли сховатись.

Заява від працівника  Джеремі Вінстан.

Доповнення: дві короткі записки які датуються 1957 роком 3 січня.

Автор: Рудольф Зермін.

1 Запис.

Та щоб мене розірвали злі вівчарки,  Крістофер мав покликати ну то де ж він. Надіюсь та тварюка не жерла його, патрони в моєму пістолеті лишилось мало. Експеримент вийшов невдалим, по всьому бункері ця Зерниста речовина.  Ну плюси є, хороше французьке вино ще лишилось. Буду чекати на Крістофера.

2 запис.

Що за дивні звуки,  виглядає так що хтось кличе мене. Але це дивно, але часу нема, щоб думати про це. Я і так зараз не в тому стані, міцне воно було. Так менше стим, чую хтось ой як сильно кличе мене що аж кричить. Ай той напевно Крістофер, мамина ганчірка ну хоч щось зробив нормально, допомогу покликав.

 Кінець 

 1987 рік 14 вересня

Печера " Мазері"  4.9 ккм

Це Анна Думі, інші члени команди як Девід, Джеремі зникли я не змогла їх знайти. А того козла Кларка я знайшла, той монстер добряче його розірвав на куски. Але менше стим зараз я планую вийти з печери, та якщо попробуєте мене схопити я обіцяю що опублікую доказати які свідчать що до тих аномалій причетний Інститут. Можу домовитись, я не публікую  ці записи в газети та журнали, а ви оплачуєте лікування моєму синові. Цей щоденник ви знайдете біля печери, я вже буду далеко від неї тож вас буде час подумати, 

Кінець.

Коли вона це писала, чудовисько шукало її, видаючи звуки які наганяли жах. Анні було страшно, зараз вона сиділа за столом практично в темряві єдине світло було від одного ліхтаря і той вже потихеньку розряджався. Кімнати в якій вона сиділа раніше було  місцем де зберігали документи. В момент почувся голосний крик того створіння,  Анна перестала писати та поставила  щоденник в сумку.

-Треба іти

Сказала вона та підійшла до дверей, їй треба піти лишатись тут буде самогубство.