*18*

Все зникло, все, лишилась тільки ти,
І навіть ні — лиш світло у очах,
Душа у вгору зведених очах.

Едгар Аллан По «Гелені»

- Ми круто облажались, - продовжувала Мирося. – Нам патологоанатом видав звіт, розповів про наркотики в крові і показав сліди уколів, про незахищений статевий акт перед смертю, спустив вниз простиньку, але не до кінця.

В кабінеті запала мовчазна тиша.

- Зрештою, навіть із цим ми би їх не посадили, - незворушно продовжувала слідча, але Іванка занадто добре її знала, щоби не повестись на браваду. Мирослава переживала через їхню недбалість, мабуть, ще більше, ніж вона сама. – В них був занадто хороший адвокат, доколупався би, що ми ж на руках мотузок не маємо, отже, і довести причетність покидьків також не можемо. І що б ми зробили тоді?

- Побили б ще патологоанатома? – припустила Іванка, задумавшись. Ідея зустріти всіх покидьків у темному провулку і підрізати їм ноги здавалась усе привабливішою.

- Насилля – точно не вихід, - хмикнув раптово Руслан і, на превелике здивування Іванки, підбадьорливо ляснув і її, і Миросю по плечах. – Якщо я розумію правильно, ви все ж подали апеляцію?

- Так, але слухання ще не було. Воно післязавтра, - Мирослава задумалась. – Треба дістати оригінал того звіту і, не знаю, запросити ексгумацію?

- Світлана – ну, Постать – сказала, що лише справедливість її упокоїть, - Іванка дуже на це сподівалась, хоча усвідомлення наївності своїх мрій розуміла чудово. Її розчарували практично одразу.

- Упокоїла би, - уточнив Віктор, поклавши підборіддя на зчеплені руки. – Тоді, коли вона ще не збожеволіла. Зараз їй цього не вистачить, для неї справедливість тепер – це вона, остання інстанція, яка вершить самосуд.

- Вона настільки сильно впала в свою злобу, що стала мстивим духом, - підхопила думку Женя. Іванка знала, що дівчині було дуже шкода бідолашну студентку, але також її боліла душа за зниклих та збожеволілих колег. І тепер, коли вони нитка за ниткою вплітали в полотно всі наявні факти і думки, воно виглядало цілісним. – Стоп, але як тоді в цю картину вкладаються Русові напарники?

- А ось тут, пані та панове, - Мирослава зітхнула і виклала перед Іванкою фото, які вона знала вже майже до останньої риски, - поясню вам я. Вкладаються. І дуже добре. Мене гризло, що я щось упускаю, відколи передала Іванці ті папки, але лише сьогодні, - вона виклала поверх новий шар фотографій, і в кімнати почулись здивовані зойки, - зрозуміла причину.

Вони всі дивились на два ряди зображень і не могли повірити. Іванка лише пробіглась поглядом по випрасуваних костюмах водіїв, пафосних авто, садівнику у доглянутому саду, покоївках, секретарю та декількох інших людях поблизу неймовірно знайомих їх облич, підняла погляд – і зустріла дуже важкий Миросин.

- Ти знала, - не спитала – ствердила вона, і Смолій кивнула.

- Я зрозуміла це буквально кілька годин тому. Вчора почала підозрювати, коли діти сказала «мама зараз повернеться», що вони всі живі. Чому тоді не повертаються?

- Бо під контролем Постаті, - коротко підсумував Руслан. – А потім Дванадцята сказала тобі всі ці дивні речі, ти почала підозрювати, яка ж у неї незакінчена справа…

- …і прийшла до того, що Постать використовує всіх цих людей для своїх цілей, - Віктор коротко хмикнув. – Та її фраза - «Ти можеш допомогти також» - що вона означала? І чому так важливо було, коли вона просила подивитись їй в очі?

Іванка знічено опустила погляд і скривилась. В руках тріснула ручка, яку вона, виявляється, весь цей час крутила між пальцями.

- Постать так поневолює і підкорює собі розуми людей, як я розумію, - зізналась у здогадці. – Їй було потрібно отримати контроль наді мною. Тоді, не знаю, спробувала би моїми руками загребти жар? Скандальна поліцейська, яка вже вмазала депутату в ніс, потім вбила його синів – звучить, немов план.

Напружену тишу у кабінеті можна було різати ножем. Іванка нарешті взялась до чашки з чаєм і скривилась – Женя туди щедро налила полину. Потім, хвильку подумавши, випила все до останньої краплі.

- Я не знаю, як ти зуміла її не послухати, - Данило знітився під уважними поглядами., йому все ж було не по собі переривати мовчання. – Вона говорила це так лагідно і спокійно, що мені ледве вдалось заставити себе встояти на місці і не вийти до неї.

- Стій, ти також? – навперебій запитали Женя з Русланом, і Віктор також виглядав збентеженим. Мирося ж зробила навдивовижу кам’яне обличчя, і саме воно дало відповідь.

- Думаю, я просто навчилась боротись із маніпуляціями, - хмуро пожартувала Іванка, згадуючи про свою сім’ю. Зрештою, частка жарту в її словах була дійсно малою – вона справді так вважала. – Але мушу визнати – якби я потрапила на неї одразу після звільнення чи, можливо, якогось із провалених слухань, то я би погодилась.

- Ох, Іванцю, - Женя, схоже, не могла підібрати слів, і решта також лише з сумом дивились на неї. – Знаєш, ми не можемо уявити, як було цій бідній дівчинці, як було вам, коли щоразу не вдавалось досягти правосуддя, але ми можемо допомогти їй зараз. Ця душа мучилась занадто довго.

Кожен тільки мовчки кивнув. Іванка зусилля волі прогнала сльози, хоча розуміла – очі все ж блистять від вологи. Ситуацію раптово врятував Данило; він виглядав так, наче його щойно наздогнала якась важлива думка.

- А що з ескалатором? Ти поки говорила з Постаттю, ви згадували про людину там.

- Думаю, це була П’ята, - відповідь злетіла з язика швидко, і Іванка запізно його прикусила. Руслан виглядав пригнічено збоку. – Або Шоста. Власне, неважливо – це міг бути навіть хтось із зниклих чоловіків. Думаю, ключі давно не замінювали, і у них залишились їхні комплекти, а далі все просто: удень чи під закриття прийти, заховатися у технічному приміщенні, далі вийти і налякати мене до смерті, - Смолій знизала плечима і обхопила себе руками за плечі. Мирося мовчазливо притулилась збоку, ділячись теплом. – Це потім вона, схоже, вирішила використати мене… Або, можливо, це і був її план? Налякати мене, а потім підкорити?