*2*

Чи хто стукав до кімнати, чи могло що інше буть. —
Навстіж відчинив я двері, — що могло за ними буть?
Вкруг — лиш пітьми каламуть.

Едгар Аллан По

- Тут не так вже й багато тонкощів, - за декілька годин голос Руслана з роздратованого змінився на просто байдужий та втомлений, а широка лінія плечей згладилась легкою сутулістю. У пустих технічних коридорах, котрими він водив дівчину уже стільки часу, його голос відбивався дзвінким ехом від стін і повертався підсиленим, нещадно б’ючи в чутливі вуха Іванки. Від сотень фраз, одноманітних коридорів та гаму людей, котрі чекали на свої поїзди, нескінченного гуркоту вагонів її вже боліла голова, а бісове відлуння і зовсім погрожувало перерости у безсонну ніч і дві пігулки ібупрофену.

…в сім’ї Смолій не особливо було заведено проявляти любов до дітей, якщо вона, як часами сумнівалась Іванка, там взагалі була, тому ще малою вона щороку з нетерпінням очікувала на літо, коли заклопотані батьки відвозили її до бабці в село. Як у такої лагідної і веселої, хоча й строгої там, де це було потрібно, жінки народилась і виросла авторитарна і жорстка пані Смолій, дівчина ніколи не розуміла, а матері просто старалась зайвий раз не потрапляти на очі. Зрештою, в неї була бабця і цілих три місяці пронизаного сонцем літа, город під хатою, де її швидко навчили відрізняти моркву від петрушки, а якщо дуже везло – то ще й двоюрідний брат за компанію.

Коли Іванці було десь дванадцять, вони з братом черговий раз поцапались через якусь дурню, залишивши одне одному царапинки, синець під оком (хоча брат дуже вибачався, у нього справді вдалось чисто випадково зацідити дівчинці коліном в лице) і злегка криваві сліди укусів (Іванка мстила за око). Сварка, як завжди, не тривала довго, і залікувавши одне одному бойові рани подорожником (бабця кожен раз з цього реготала, але не втручалась зі своїми тридцятьма роками практики медсестрою), вони чкурнули до річки, прихопивши із собою лише згорток з канапками і вцілілі від сніданку сирники. Рушників не брали вже давно – на такому пекучому сонці самі обсохнуть, нічого не станеться.

От тільки на звичній галявинці під розкидистою плакучою вербою, про яку в селі зазвичай говорили шепотом і перехрещуючись, сиділа група хлопчисьок постарше, із якими Іванка вічно знаходила причину для сварки. Тож брат розумно потягнув її далі, до вершини гори, звідки відкривався чарівний вид на ріку внизу, обрамлену півколом скелями. Там хоч і не було річки, в якій хоча б ноги замочиш у таку спеку, але віяв прохолодний вітерець.

Іванка вже не пам’ятала, чому вони знову почали чубитись… напевно, вияснювали, кому має дістатись останній сирник або ще щось таке ж безглузде, але закінчилось все тим, що брат зловив її за шкірку вже тоді, коли вона вже падала в прірву вниз, а її відчайдушний переляканий крик розносило ехо, немов з насмішкою все кидаючи його їм обом у вуха.

Рівно так само, як зараз все тихіший голос її нового напарника дразнив слухові рецептори.

- Тож, думаю, - чоловік повернувся до неї, і Іванка заледве встигла скорчити впевнений вираз обличчя, чим тільки й заробила скептично підняті брови, - сьогодні патрулювання я проведу з Данилом, а вже з наступного тижня почнемо тебе виводити на нічні. Поки все ясно?

- Розберусь, це не так страшно, як я думала, - щиро і впевнено кивнула Смолій, але навіть це на напарника не справило враження, тож вона додала. – Що, якби ми сьогодні ввечері вибрались випити? Думаю, нам потрібно трохи більше поспілкуватись і обговорити всілякі там різні нюанси праці, щоб було комфортніше працювати, як вважаєш? – вона дружелюбно посміхнулась, але Руслан вирішив її неприємно здивувати: лише фиркнув і кинув, розвернувшись до виходу:

- Ти все одно тут надовго не затримаєшся. Тож не старайся, немає потреби.

В цей момент Іванці дуже сильно захотілось його стукнути.

Але вона зуміла себе стримати.  

- Що, Рус викабелюється?

Женя появилась немов нізвідки, у такт блиманню злощасної лампочки хлопнула Іванку по плечу і дружньо порадила.

- Просто на нього забий. Так всім буде краще.

І пішла до свого столу, залишивши за собою шлейф аромату сандалового дерева і чогось дуже знайомого, що Іванка пам’ятала десь у глибинах підсвідомості, але ніяк не могла згадати назву.

- Тобі якщо з чимось помогти треба буде – ти кажи, добре? – раптом обізвалась дівчина, знову зябко кутаючись у шкірянку. Її погляд виглядав стурбованим. – Ми трохи всі зараз на нервах, тому можемо бути кусючими паскудними собаками, але повір – нас просто варто почесати за вухо, ми відразу ж пуза підставимо.

- Он як, - Іванка усміхнулась у відповідь, а потім тихо засміялась. – Щось мені важко шеф уявляється з собачими вухами.

- У мене є фотки з новорічного корпоративну, - змовницьки зашепотіла Женя, нахилившись вперед, - то там не тільки таке було!

- Не смій її лякати, вона щойно прийшла, - в кабінет повільно зайшов останній із цього чудернацького відділення – Данило, і відразу ж стомлено розвалився на кріслі. – Той корпоратив залишився в моїй пам’яті як найгірший день у житті.

Відсміявшись, Іванка знову спробувала підняти тему, яка її цікавила.

- Слухайте, а чого би нам не піти ввечері випити за знайомство? А то я, чесно кажучи, трохи себе незручно відчуваю.

Данило із Женею вмить припинили смішки і стурбовано переглянулись. Смолій вкотре за день задалась питанням: що ж вона робить не так? Може, у них так не заведено, а вона тут зі своїм чайником прийшла в чужий монастир?

- Ти знаєш, - обережно почала Женя під пильним поглядом Данила, і Іванка вперше задалась питанням, хто ж у цій парочці головний, - то не найкраща ідея зараз. Кажу ж – всі на нервах.

- Ну а так їх скинете і розслабитесь, - знизала плечима Іванка, немов не помітивши ось цих чудернацьких переглядань і обережності. – Та ну, серйозно, я далеко не найкраща господиня, тому виставлятись тут не буду, навіть якщо у вас прийнято – ви всі просто-напросто отруїтесь, і тоді мені доведеться працювати за чотирьох!