РОЗДІЛ 8.6

— Впевнений, майстру буде дуже приємно почути про це, Ваша Величносте. Та, на жаль, я не можу гарантувати, що він скористається вашим запрошенням.

Ну от, що я казала?

Вільярд ледь кивнув, теж не здивований відповіддю.

Вони обговорили ще кілька моментів, пов’язаних з транспортуванням товарів між державами, і ми рушили далі. А тоді…

— Вільярде!

В одну мить на нього налетів справжній ураган в ніжній сукні фіалкового кольору й стиснув у міцних обіймах. Дівчина була приблизно такого ж зросту та віку, як і я, мала блискуче чорне волосся, чиї хвилі спадали на її плечі та спину, вбрані у вишукану, вишиту сріблом тканину. В неї були ідеальні витончені риси обличчя, ніжна білосніжна шкіра, місцями вкрита ледь помітним ластовинням, яке їй безсумнівно личило.

На її ключицях виблискував витончений гарнітур з синіми магічними каменями, на тонких, схованих під мереживними рукавичками, зап’ястках — браслети з того ж матеріалу. У вухах — сережки, що, певно, теж входили до комплекту.

Та найбільше мене вразили її очі — такі ж глибокі та сині, як в Вільярда.

Звісно, не впізнати у ній молодшу сестру короля, принцесу Дерію, було неможливо.

А тоді, так само раптово, як стиснула його в обіймах, вона випустила його з них, та сердито стукнула Вільярда долонею по грудях.

— Ти що, забув про мене, негіднику? Останнім часом ти майже не писав своїй любій сестрі!

Я завмерла в кроці від них, розгублена та спантеличена.

Не так я уявляла собі прицесу. Зовсім не так.

Точно не тією дівчиною, що нехтує етикетом перед цілою купою свідків.

Проте, Вільярд зовсім не виглядав сердитим. Натомість він ледь не сяяв, посміхаючись сестрі. Тоді я зрозуміла як сильно він її любив, і, здається, це було взаємно, навіть попри те, що серед королівських сімей це неймовірна рідкість.

— Привіт, Дері, — м’яко посміхнувшись, він погладив сестру по голові, як маленьку, і в цю теплу мить в мене болісно стиснулося серце.

Це було нагадування про те, що я втратила. Нагадування про найціннішу річ, котру я більше ніколи не матиму.

Сім’ю.

— Пробач, останнім часом було багато роботи.

— В тебе завжди багато роботи, — ображено зауважила вона, а тоді перевела погляд на мене та посміхнулася, — Проте, бачу, ти все ж знайшов час для чогось приємного.

Зробивши крок у мій бік, дівчина раптом стиснула мої долоні в дружньому жесті.

— Вітаю! Ти, мабуть, Рія, так? Рада познайомитися! Наші імена такі схожі! Дякую, що піклуєшся про мого дурненького брата! Сподіваюся він знаходить на тебе час, а не ночує в своєму кабінеті?

— Хто це тут “дурненький”? — вигнув брову Вільярд, анітрохи не образившись.

— Вочевидь ти, Вільярде, — посміхнулася Дерія, — Ти мав розповісти мені про неї раніше! Вона неймовірна!

Я зашарілася, бо геть не була готова до такого компліменту від принцеси.

Якщо чесно, я чекала на більш холодний прийом. Погрози, звинувачення у тому, що я з Вільярдом лише заради титула та грошей… Щось таке.

А вона виявилася милою.

— Так і є, — з посмішкою підтвердив він, і я зашарілася ще дужче.

Краще б він промовчав.

— Рада бачити вас, Ваша Високосте, — я вирішила, що і далі мовчки стояти стовпом було б нечемно, й виправилася, присівши в трохи незграбному від хвилювання реверансі перед принцесою.

— Ой, да годі тобі! Ми ж майже родина! Можеш звати мене просто Дері!

Я ковтнула, боязко озираючись, щоб дізнатися чи нас ніхто не почув.

Боги, допоможіть мені!

Мене розітнуть не лише через те, що я безрідна, а й тому, що звертаюся до короля та його сестри на ім’я!

Та, поки я обмірковувала невідворотність своєї скорої смерті, принцеса вирішила, що і цього замало, і додала:

— Знаєш, нам обов’язково слід зустрітися і випити чаю з тістечками!..

— Дері…

— Впевнена, тобі тут, крім нього, і поговорити нема з ким!..

— Дері.

— Я не за чутками знаю, як самотньо буває в палаці, особливо серед цих підлих нікчемних…

— Дері! — здається, Вільярду набридло, що його ігнорує власна сестра. Нарешті він досягнув бажаного ефекту, й Дерія ображено надулася. Тоді він ледь чутно зітхнув і додав, вже набагато м’якше: — Будь ласка, не напосідай на неї. Це її перший бал.

Принцеса спантеличено клипнула, а тоді подивилася на мене так, ніби побачила мене вперше. І до мене нарешті дійшло. Вона гадки не мала, що я безрідна.

Мабуть ця сукня, прикраси і зачіска збили її з пантелику, й вона вирішила, що я належу до однієї з сотень дворянських сімей, чиїх імен вона не пам’ятає. Тому і поставилася до мене дружньо.