РОЗДІЛ 6.4

Повернувшись до кабінету, я відразу взявся за роботу. Сьогодні я мав розібрати звернення від людей, та особисто перевірити кілька місць, щодо яких отримав чимало скарг за останній місяць. Як ото забруднення в міському колодязі та умови, в яких виховуються діти в столичному притулку.

Мій батько зазвичай відряджав для цього довірених осіб, та я вважав, що краще один раз побачити щось на власні очі, ніж десять разів почути від інших. До того ж, так я буду певен, що недоброчесні люди не зможуть усе вирішити грошима, й приховати від мене справжній стан речей, як було за часів інших правителів.

Врешті, доля королівства — в першу чергу моя відповідальність.

Байдужий король нічим не ліпше за лихого. Єдина їхня відмінність в тому, що перший сам чинить зло, а другий дозволяє це робити іншим.

Результат однаковий: зруйновані життя та нещасні люди.

Не такої долі я бажав своїм підданим.

Звісно, я розумів, що однаково робитиму помилки. Неможливо за все життя жодного разу не помилитися. Однак сподівався, що буду кращим за своїх попередників.

На щастя, питання з забрудненим колодязем вирішилося доволі просто. Для його очищення вистачило одного досвідченого мага води. А от з притулком… З ним ситуація виявилася набагато гіршою.

Я здогадався, що справи кепські, щойно прибув, й мене зустрів голова притулку.

Неприємний та слизький тип. Намагався улестити мене та напоїти в своєму кабінеті, словом, будь-яким чином відволікти від мети мого візиту.

Звісно, в нього нічого не вийшло.

Він не зміг ані відволікти мене, ані пустити мені пил в очі, намагаючись видати бажане за дійсне. Я дуже швидко знайшов докази того, що більша частина фінансування йде зовсім не на виховання та утримання дітей, їхні речі та освіту, а просто в карман байдужого та жадібного голови. Діти недоїдали, більша частина з них не мала не лише іграшок та підручників, а й навіть теплого одягу та цілого взуття.

Словом, візит вийшов доволі неприємним та продуктивним.

Вже сьогодні голову було заарештовано, а його місце посів тимчасовий кандидат — з тих, кому я більш-менш міг довіряти у цьому питанні. Дер. Колишній вихованець, що вже рік працював у палаці, й відповідально ставився до своїх обов’язків.

Саме завдяки йому до мене дійшла звістка про цю проблему. Він спілкувався з кимось з інших дітей. Молодших, що ще не випустилися. Тож я міг бути спокійним хоча б за те, що йому не буде байдуже на їхню долю.

Він же мав скласти список усього, чого просто зараз не вистачало дітям, й доправити його у палац. Я збирався вирішити це питання якнайшвидше. Діти не мали чекати, поки їм нададуть усе необхідне для життя.

Розібравшись з цією справою, я миттєво перейшов до іншої. А саме написав та відправив міністру банківських справ чергового листа.

Звісно, я міг би прикорити нашу зустріч, якби напряму сказав, що знаю, що він приховує зникнення дружини. Але я не міг цього зробити, не підставивши його прислугу під удар.

Я навіть не сумнівався в тому, що цей мерзотник навіть не спробує шукати винуватого. Просто звільнить геть усіх, не турбуючись про те, як і чим ті нещасні будуть годувати свої сім’ї.

Знайти гарну роботу — справа складна та займає чимало часу.

Я, звісно, взяв би на себе відповідальність, якби це сталося, однак не бажав людям зайвих проблем та переживань. Їх у простого люду і без того чимало.

До того ж, гордощі могли не дозволити комусь скористатися моєю допомогою, і що тоді?

Ні, краще викрити його так, щоб той нічого не запідозрив.

Важко зітхнувши, я втомлено потер перенісся, а тоді кинув погляд на годинник.

Обід вже давно минув, і настав час вечері.

Цікаво, як там Рія та Кікі? Певно теж втомилися.

Торкнувшись магічного кристалу, я прикликав служницю, й наказав подати їм вечерю в малій залі.

Служниця слухняно вклонилася, а тоді спитала:

— А як щодо вас, Ваша Величносте?

— Я повечеряю пізніше.

Я б залюбки до них приєднався, та в мене було ще чимало справ, котрі я мав зробити до настання ночі, і не мав часу на відпочинок.

Вона знову вклонилася, перш ніж піти.

— Як накажете, Ваша Величносте.

♛

Коли я покінчив з усіма справами на сьогодні, й прийняв душ, була вже глибока ніч. Столицю поглинула темрява. Лиш місяць зрідка прорізав її, визираючи з-за хмар, які гнав вітер.

Вони текли по небу бурхливою темною річкою, заховавши зорі.

За вікном було чутно лише зловісне завивання вітру, й шкряботіння гілок.

Палац теж спав. Навіть слуги вже давно полягали у власні ліжка, й бачили сни.

На відміну від мене.

Вийшовши з душу, я зупинився посеред кімнати, й кинув погляд на двері, що вели у суміжні покої. Ті самі, що віднедавна займала Рія.

За всі ці дні вони жодного разу не були відчинені. Я не збирався нервувати цим Рію та псувати її думки про мене, порушуючи її кордони. Однак, зізнаюся, не був би проти, якби це зробила вона.