РОЗДІЛ 4.4

Подорож до будинку міністра банківських справ виявилася цікавішою, ніж я очікував.

Тепер під підозрою була не лише леді Ріея, а й її чоловік. Бо, якщо служниця не бреше, усе виглядає кепсько.

— Повірити не можу, — пробурмотіла Рія, сидячи за столиком навпроти мене й потягуючи крізь соломинку молочний коктейль. Її погляд був прикутий до вікна, з котрого відкривався чудовий огляд на площу.

Після розмови зі служницею та невдалої спроби потрапити до кімнати леді Ріеї, я запропонував їй зайти до місцевої корчми й обговорити те, що сталося. Вона не відмовилася. І от… ми тут.

— Його дружина зникла, вочевидь, до їхнього будинку хтось вдерся й напав на неї, а він не тільки нічого не робить, ще й наказує слугам мовчати про це? Хто взагалі так робить?

Її брови, руді, завдяки моїй магії, були насуплені. А сама дівчина була вельми напружена. І я зрозумів чому. Ми розраховували знайти відповіді, можливо щось, що вказувало б на провину колишньої коханки її дядечка, а натомість питань стало тільки більше.

— Гадаєте її чоловік має відношення до того, що сталося? Через їхнє минуле? — врешті спитала вона.

— Якщо так, то він зробив дурню, дозволивши слугам побачити сліди нападу. Зокрема подряпини.

Рія кивнула, відставивши коктейль убік.

— Щодо них… Я все думаю, кому вони можуть належати? Тварині? Перевертню?

— Її чоловік не перевертень.

Нарешті вона відірвала погляд від вікна і подивилася просто на мене.

— А леді Ріея?

— Вона ельфиня.

— Так, але що як не тільки? Можливо хтось в її сім’ї чи сім’ї її чоловіка був перевертнем, і хтось із них це успадкував?

Я задумливо постукав кінчиками пальців по поверхні столу.

Це… Можливо, хоч і малоймовірно.

— Я з'ясую.

Звісно, я не збирався йти до архіву особисто, та однаково мав кому це доручити.

Рія кивнула, а тоді, зітхнувши, повернулася до свого коктейлю. Вона виглядала збентеженою та засмученою. Особливо після того, як служниця відмовила нам у проханні оглянути кімнату леді Ріеї.

Її можна було зрозуміти. Врешті, вона ризикувала втратити роботу вже просто розповівши нам про те, про що господар заборонив розповідати. Якби вона ще й впустила нас досередини без його дозволу, хтось з інших слуг міг би видати її.

Та я однаково збирався туди потрапити. Просто не сьогодні. І не з її допомогою.

Я збирався притиснути міністра банківських справ. Як король чи як голова слідчого відділку — немає різниці. Я однаково отримаю бажане. І, якщо за всім цим стоїть саме він, я його знищу.

Головне правило, котре мені довелося засвоїти ще у дитинстві — ти або безжальний до своїх ворогів, або мертвий. Нагадування про це назавжди закарбовано на моїх грудях у вигляді шраму.

Я більше не збирався припускатися тієї ж помилки. 

— Є ще дещо, що здається мені дивним.

Рія знову дивилася у вікно, і я нарешті зрозумів куди саме вона дивиться. У той бік, де була майстерня.

— Такий гармидер, сліди від кігтів… Вочевидь дядечко відбивався. Леді Ріея також.

— Якщо це не імітація нападу, — нагадав я, перервавши її.

— Так, але… Вам не здається дивним те, що при всьому цьому в майстерні не було слідів крові? Ані краплинки?

Дійсно. Якщо нападник врешті переміг, пан Гілдерой та леді Ріея мали б бути поранені. Хіба що…

Сліди залишив не він, а хтось із жертв.

Але в такому разі чому ці сліди є в обох будинках?

— Можливо це не сліди бійки? — припустила Рія.

— Що ви маєте на увазі?

Вона нервово закусила губу, ніби не впевнена чи варто ділитися своєю теорію, та врешті наважилася:

— Ми вирішили, що це сліди боротьби під час викрадення. Та що як це сталося вже після зникнення пана Гілдероя та леди Ріеї? Що як той, хто причетний до цього, щось шукав? А, коли не знайшов в одному місці, вирушив до іншого? Тоді сліди від кігтів могли бути результатом нападу гніву, бо злодій не отримав бажане. Або ж… Це могло бути повідомлення.

— Гадаєте вони знали, що по них прийдуть, і втекли, перш ніж це станеться?

Якщо пов’язати це зі зникненням артефакта з королівської скарбниці…

Крига!

Невже пан Гілдерой дійсно стоїть за викраденням?

Я подивився на дівчину, що й досі вдивлялася у вікно, хай майстерня, в котрій вона зростала, й ховалася за будинками, й похитав головою.

Чи міг він піти на зраду королівської родини? В це важко повірити, однак, за певних умов, це можливо. Проте залишити свою улюблену племінницю в небезпеці?

В це я повірити не міг.