РОЗДІЛ 4.3

Аби не гаяти час, ми вирушили до будинку міністра банківських справ порталом. На відміну від себе, я не надавав Рії якихось особливих рис, просто дещо змінив її зовнішність, щоб її не могли впізнати. Замість неї переді мною постала руда напівельфійка з золотими очима.

Побачивши своє відображення у дзеркалі, вона першим ділом потягнулася руками, щоб обмацати гострі кінці вух, й здивовано зойкнула, зрозумівши, що вони не просто здаються, а й справді є такими.

— Неймовірно… — з захопленням прошепотіла вона. Я всміхнувся.

Реалістичність ілюзії залежить від рівня та досвіду того, хто її накладає. В моєму випадку вирахувати підробку практично неможливо.

І от, тепер, стоячи перед дверима в великий триповерховий будинок, ми постукали й чекали на відповідь.

Як і очікувалося, відчинила нам молода служниця. Й вельми зблідла, побачивши голову слідчих, чий вигляд я сьогодні обрав.

Сподіваюся Ранмар мені це пробачить.

— Вітаю, — промовив я, — Ми прибули до леді Ріеї. По важливій справі.

Очі служниці з тривогою забігали по подвір’ю, наче вона намагалася зрозуміти, чи ми тут самі, тоді вона ковтнула і прочинила двері ширше.

— Мені шкода, проте справа в тому, що молодої пані зараз немає вдома.

О такій годині? Цікаво…

Звісно, служниця могла і збрехати. Надто вже схвильованою вона виглядала. Та все ж я не став відразу ставити її слова під сумнів. Нехай гадає, що я повірив. Прослідкую за нею потім.

— То де ж вона? В нас до неї термінова розмова.

Служниця, однак, стала ще знервованішою. Вона почала м’яти хустинку, якою було підперезане її плаття. І мені не обов’язково було володіти тим рівнем ментальної магії, що й справжній Ранмар, щоб сказати що це підозріло.

— Ем… справа у тім, — нарешті вимовила вона, навіть не намагаючись приховати свій переляк, що молода пані зникла.

Та невже?

Ми з Рією перезирнулися. В очах дівчини, змінених моєю магією, майоріла така сама підозра, як і в мене.

— Її чоловік не докладав про це, — зауважив я, примружившись, й служниця здригнулася від згадки про чоловіка. 

— Справа у тому, що пан не хоче розголосу… Він вважає, що пані втекла, й повернеться, щойно не матиме що їсти. Тільки, благаю, не кажіть нікому, що я вам про це розповіла! Мене тоді точно виженуть, а я більше не маю куди йти… Проте молода пані завжди була такою доброю до мене…

Служниця схлипнула, ховаючи обличчя в долонях.

— Заспокойтеся. Ми нікому не розповідатимемо. Однак спочатку поясніть, чому ви вважаєте, що з нею щось сталося? Можливо її чоловік має рацію, й вона пішла з власної волі?

Це також не було рідкістю, особливо раніше, до дозволу розірвання шлюбів з бажання жінки.

— Ні! — служниця захитала головою, й по її блідим щокам заструменіли сльози, — Я точно знаю, сталося лихо, бо уся її кімната була догори дригом, ніби там пройшовся буревій, а на підлозі були сліди кігтів!

Рія здригнулася, не встигнувши приховати власні емоції.

Так, це точно не могло бути співпадінням. Знову викрадення і знову сліди кігтів.

Цікаво, вона справді стала жертвою того ж самого створіння, чи зімітувала викрадення, аби відвести від себе підозри?

Наразі я не міг виключати жодного варіанту.

— Не підкажете коли це сталося? — спитав я. Дівчина кивнула.

— Вчора вранці. Ще перед тим, як я прокинулася та почала прибирати.

— Ви мешкаєте в цьому домі?

— Так, в кімнаті для слуг. На горищі.

— І ніхто нічого не чув? Ані ви, ані інші слуги? — я вже здогадувався про те, якою буде відповідь, однак мусив спитати.

— Ні. І це дивно, адже в кімнаті такий безлад… Певно пані не встигла навіть скрикнути, — служниця знову схлипнула, витираючи щоки від сліз, і я простягнув їй хустинку. Звісно, без ініціалів та королівського гербу. Було б безглуздо вдатися до такого маскування, й видати себе такою дрібницею.

— А як щодо її чоловіка?

Вона захитала головою.

— Вони з пані сплять у різних кімнатах, до того ж пан приймає спеціальні ліки для сну. Зазвичай його важко розбутити, тож, навіть якби він був у тій кімнаті, навряд прокинувся б…

— А сліди від кігтів? Він їх бачив? — втрутилася Рія.

Служниця приховала погляд. Здавалося, їй неприємно про це говорити. Та все ж вона відповіла:

— Пан не бажав слухати. Він навіть не заходив до кімнати. Тільки наказав нам прибрати безлад і не патякати про це. Не схоже що він збирається шукати пані…