РОЗДІЛ 2.3

Судячи з виразу її обличчя, сказати вона хотіла багато чого. Можна сказати ледве стримувалася. І навряд це була та відповідь, на яку я сподівався.

Навіть ігноруючи те, що більша частина жінок в королівстві були б у захваті від такої пропозиції, навіть якби знали, що це потягне за собою смертельну загрозу, у випадку Рії це був єдиний можливий варіант порятунку. Тож я ані на мить не припускав, що відповідь може бути негативною.

Втім, вона такою і не була. Направду її взагалі не було. Рія мовчки свердлила мене таким поглядом, ніби я щойно запропонував їй погріти мені ліжко. В неї ледь пара з вух не йшла.

Однак за хвилину їй все ж вдалося взяти себе в руки, й вона запитала:

— Це якийсь жарт, правда?

Замість відповіді я виразно вигнув брову, натякаючи, що фіктивний шлюб з королем — це трохи не та річ, з якою хтось наважився б шутити.

Тоді вона зробила глибокий вдох і насупилася.

— Ваша Величносте, ви не можете взяти мене за наречену. Навіть фіктивну. Цього ніхто не зрозуміє. Я не леді. Не аристократка, і навіть не видатна магиня. Я не просто з якоїсь бідної сім'ї. В мене сім'ї взагалі немає.

— Здається, ви нещодавно казали, що королі можуть робити що завгодно... — нагадав я, вертячи у руках зачароване перо.

Рія почервоніла, не витримуючи мого погляду.

— Це так, проте... Ви ж розумієте, цього ніхто не підтримає! — у відчаї додала вона, намагаючись достукатися до мене. Та це, звісно, було марно.

Я не той, хто не зважає на ризики. Я знав що це відверта провокація для моїх ворогів. А ще це була пастка. І я сподівався, що вона виявиться досить вдалою, аби ті, на кого я полюю, цього не зрозуміли.

— Це підтримають мої довірені люди, — спокійно відповів я, — Інші дещо не в тому становищі, аби відкрито виступити проти мене. Тож вам нема про що хвилюватися.

Не враховуючи людей, що забрали пана Гілдероя.

Я не став цього додавати, та Рія я сама розуміла, що загроза є. І цілком реальна. І для неї не в останню чергу.

Фактично я і моя пропозиція — її останній шанс на порятунок. Тож вагання були зайвими.

І все ж... вона вагалася, шукаючи бодай якийсь привід, що змусить мене засумніватися у моєму плані.

— Але ж заручини, хай навіть фіктивні, це не просто слова! Це офіційна церемонія, що проводиться в храмі! А тоді нам доведеться жити в суміжних покоях та разом відвідувати світські заходи. А я про це геть нічого не знаю!

— Впевнений, з вашим характером ви з легкістю усе надолужите.

Вона почервоніла ще сильніше, та не здалася:

— Але я навіть танцювати не вмію! За все життя я не відвідала жодного балу! Я вас осоромлю!

— Я вас навчу.

— Але ж...

— Годі, — зупинив її я, й, попри мій спокійний тон, вона перелякано сіпнулася.

Важко зітхнувши, я потер перенісся, й знов подивився на неї.

— Послухайте. Не знаю які ви жахи собі намалювали, проте я не тиран і не ґвалтівник. Я не збираюся вас ні до чого примушувати. Навіть до цього фіктивного шлюбу. Але ви мусите розуміти, що зараз це ваш єдиний варіант. Ніхто і ніщо в усьому королівстві не дасть вам такого захисту, як тимчасовий статус моєї нареченої. І, якщо вам замало гарантії власної безпеки, подумайте про пана Гілдероя. Він хотів би, аби ви були в безпеці.

Здається, останньою фразою я зачепив щось болюче всередині неї, й вона не витримала.

— Звідки вам це знати? Як ви можете знати чого б він хотів? Звідки ви його знаєте? Я ніколи не бачила щоб ви спілкувалися і не бачила вас серед його замовників.

— Бо ми користувалися зашифрованими листами. Робота вашого дядька на королівську родину — це таємниця. Та, підозрюю, викрадачу вона також відома. Скоріш за все це і послугувало причиною його викрадення.

Рія скам'яніла. Якийсь час вона не знаходила слів. А тоді похитала головою і похмуро промовила:

— Вибачте, Ваша Величносте, проте це більше схоже на попередження триматися подалі від королівської родини, ніж на причину погодитися зіграти вашу наречену.

— І все ж, ви погодитеся.

Я не питав, стверджував, впевнений у своїй правоті.

І не помилився. Бо незабаром вона відповіла:

— Так, я погоджуся.

А тоді якось дивно, глибоко подивилася на мене, й додала:

— Вітаю з фіктивними заручинами, Ваша Величносте.

Що звучало приблизно як: "Ви неодмінно пошкодуєте про це рішення".

Можливо когось це б роздратувало. Врешті мало хто може дозволити собі подібне нахабство по відношенню до члена королівської родини. Та мені подобався цей її вогник. А ще щось підказувало, що з нею мені не буде нудно.

Обійшовши стіл, я зупинився навпроти неї, а тоді повільно схилився до її руки та залишив на ній церемоніальний поцілунок. У місці, де мої губи торкнулися ніжної шкіри, почав утворюватися особливий візерунок, розповсюджуючись по зап'ястку дівчини на манір браслету.

А тоді з веселим викликом подивився в її палаючі очі, й відповів: