РОЗДІЛ 1.5

Я і сама не була впевнена навіщо все це сказала. Певно що слідчі, навчені саме для цього, нічого з цього однаково не впустили б. На відміну від тих двох довбнів з варти.

Згадуючи їхні пики та ставлення до мене, й повне ігнорування необхідності обшукати дім, доки Його Величність не віддав прямий наказ, я мала серйозні сумніви щодо їхньої професійності. Мабуть це і змусило мене поділитися здогадками.

Я не чекала, що Його Величність серйозно поставиться до моїх слів. Врешті, хто я така? Безрідне дівчисько без дару, якщо вірити документам. Таким зазвичай не дають права голосу.

Щоправда, про таких зазвичай і не дбають, пропонуючи плащ, ванну та гарячу їжу. Принаймні не задарма.

І оце все змушувало мене підозріло вдивлятися в обличчя Його Величності.

Навряд йому конче потрібні моя прихильність чи увага. Йому й від високорідних леді її не бракує. Але що, якщо не це? Невже він гадає, що я знаю про зникнення вчителя більше, ніж кажу?

Якщо так, в мене великі неприємності. Бо навряд він повірить мені на слово. А як вважатиме, що я брешу, і користі з мене ніякої... Що ж, гадаю, мене чекатиме таке саме ставлення, як від тих двох бугаїв, якщо не гірше. Він, як не як, король, тож і методи знущань, мабуть, якісь збочено-королівські.

Спіймавши себе на останній думці, я подумки припнула язика.

Як все ж таки добре, що Його Величність не ментальний маг. Якби він почув мої думки, мене б, певно, кинули б до в'язниці навіть без суду.

Втім, не варто викреслювати таку ймовірність у майбутньому, коли він зрозуміє, що користі з мене ніякої.

Чоловік, певно, збирався запитати в мене ще щось, однак не встиг: незабаром у двері постукали, й на порозі кабінету опинилася молоденька служниця. Судячи з усього, з роду демонів — на це вказували її тендітні закручені ріжки та темні оніксові очі.

Зупинившись, вона чинно вклонилася Його Величності, й доповіла, що завдання виконано, і що вона може попіклуватися "про молоду пані".

Я вже збиралася заперечити, що я ніяка не пані, та чоловік лише всміхнувся, подякувавши дівчині за роботу, а тоді звернувся до мене:

— Ріє, будь ласка, слідуйте за Ремі. Вона про вас попіклується, а тоді я вас знайду, та ми продовжимо нашу бесіду.

— Але ж... — інстинктивно почала я, та вчасно припнула язика, й виправилася: — Так, звісно. Дякую, Ваша Величносте.

Я навіть вклонилася, зовсім як демониця. А тоді пішла до дверей під ганебне чавкання мокрих туфель.

Лише коли ми опинилися в коридорі, я усвідомила, що не тільки жахливо забруднила килим, певно, додавши клопоту саме цій дівчині, а й залишилася у королівському плащі. От тільки куди його подінеш? Адже не повертатися ж мені в кабінет після прямого наказу йти зі служницею? Та й у коридорі таку річ не залишиш.

Тож я, трохи нервуючи, стиснула дорогу тканину, й важко зітхнула.

Гаразд, зніму, коли прийматиму ванну, а далі служниця розбереться. Його ж, певно, треба буде попрати, перш ніж повертати Його Величності. Адже жоден король не одягне плащ після якоїсь замазури.

Ремі провела мене до якихось покоїв. Певно гостьових, але однаково розкішних і великих, як усе в палаці. А тоді зупинилася біля дверей, пропускаючи мене всередину.

— Прошу, пані. Ваша ванна за тими дверима. Підготовлений одяг на ліжку. Як будете готові — звелю подати для вас сніданок. Вам знадобиться моя домога?

Я ковтнула, роздивляючись навкруги.

Ні, попри бідність, я не була якоюсь дикункою, геть позбавленою манер. Тож не збиралася аж так витріщатися. Просто... Гаразд, не кожного дня буваю в палаці, щоб ніяк не реагувати.

— Дуже дякую, я впораюся, — всміхнулася я.

Врешті, ніяка я не леді, аби мені хтось прислуговував, і тим паче допомагав митися чи одягатися. Я теж руки маю. Та й не варто мені при комусь оголюватися.

Сумніваюся, звісно, що служниці Його Величності багато патякають, однак, якщо хтось з них побачить те, що не слід, навряд зберігатимуть мою таємницю. Принаймні від короля.

На щастя, дівчина доволі спокійно сприйняла мою відмову, й, не сперечаючись, залишила мене наодинці.

Перше, що я зробила, це скинула брудні туфлі просто біля дверей, аби не замастити все навколо, і ледь не застогнала від полегшення, бо пальці на ногах у вологому взутті просто закрижаніли. А тоді обережно зняла плащ Його Величності, й поклала на крісло так, аби воно не торкалося підлоги.

З рештою одягу я попрощалася вже в ванній кімнаті. Й, залишившись геть без нього, з насолодою занурилася у гарячу воду.