РОЗДІЛ 1.4

Мабуть, інша дівчина на моєму місці розтанула б від такого прояву уваги та турботи. Можливо навіть була б у захваті від можливості залишитися з Його Величністю сам на сам, "для допиту". Та я була не з тих, хто плекає марні надії та мріє про принца чи, як в цьому випадку, короля.

Такі, як Його Величність, одружуються тільки з леді в заможних та впливових родів. Це, звісно, не значить, що вони не можуть задивлятися на простих дівчат та фліртувати. Просто... для останніх це нічим добрим не обернеться. В кращому випадку залишаться з розбитим серцем, якоюсь фінансовою підтримкою та позашлюбною дитиною, а в гіршому... Не хочу навіть думати про це. Прикладів багато.

Хай там як, я геть не дурна, і не збираюся повторювати чужих помилок.

— Чи не забагато турботи про звичайну підозрювану? — спитала я, поки нас обплітала синювата магія Його Величності. Я здогадалася, що на нас чекає переміщення, тож не здивувалася, коли простір навколо нас змазався, й вулиця з брундими калюжами перетворилася на розкішний кабінет.

Щоправда мої брудні наскрізь мокрі туфлі нікуди не поділися, тож просто посеред килима почала утворюватися брудна калюжа.

Звісно, Його Величність такі дрібниці не хвилювали. В нього достатньо слуг, щоб попіклуватися про брудні килими, підлогу, та інші брудні речі.

Для допитів, звісно, теж. Однак чомусь він взяв цей обов'язок на себе. І, якщо чесно, це спантеличувало. Напружувало. Змушувало шукати в цьому якусь гру. Подвійне дно.

Надто вже м'яко він стелив.

Замість образитися, Його Величність раптом посміхнувся ширше, ніби моє питання його розвеселило.

— В першу чергу ви — моя піддана, а вже в другу — підозрювана, — промовив він, наближаючись до столу, — До того ж, підозрювана — ще не винувата. Тож не бачу причин ставитися до вас, мов до злочинниці.

Я розгублено роззявила рота, та не знайшлася що відповісти. А Його Величність, тим часом, торкнувся кристалу магічного зв'язку, що стояв на столі, на спеціальній підставці, й промовив:

— Андріане, будь ласка, поклич служницю. Нехай підготує гарячу ванну і суп. І змінний жіночий одяг та взуття. Так. Дякую.

Щойно доторк було розірвано, як кристал згаснув, й він повернувся до мене, сідаючи у крісло, а тоді кивнув на сусіднє, що стояло по інший бік столу від нього.

— Будь ласка, сідайте. Гадаю нам однаково доведеться зачекати декілька хвилин, поки усе підготують. А тим часом я б волів почути вашу версію подій. Що сталося з вашим дядьком?

Пропозиція мене... здивувала. Та я навіть не думала відмовлятися. Стояти не було ані сил, ані бажання. Я втомилася і змерзла. А тих декількох годин, що я поспала за столом, було явно замало для повноцінного відпочинку. До того ж від нервів мені неабияк хотілося їсти, тож новина про суп змусила мій рот наповнитися слиною.

Врешті я вирішила, що від усього запропонованого Його Величність точно не обідніє, а я, може, врятуюся від перспективи втратити кілька днів, лежачи в лихоманці. Тож байдуже яка в нього мета.

Сівши в крісло, я ледь стримала стогін полегшення. Ще б позбутися цих проклятих туфель! Їх тепер, мабуть, і магічна чистка не врятує... А шкода. Зручні були.

— Боюся, це геть не те, що ви хочете почути, — обережно почала я, сподіваючись що моя розповідь не позбавить мене бодай безкоштовного сніданку.

— Побачимо, — м'яко відповів він, підперши щоку, — Починайте.

Я кахикнула, а тоді розповіла усе, як було. Звісно, опускаючи факт своєї артефакторської діяльності та роботи по ночам.

— Тож... Я бачила та чула не більше, ніж вартові, котрі увели мене на допит. Я гадки не маю де зараз дядечко, та не треба бути слідчим, щоб зрозуміти, що сталося щось недобре. Можливо нападником був перевертень.

Раптом в синіх очах з'явився вогник цікавості.

— Чому ви так вирішили?

Я потупилася і відказала:

— На стінах були сліди кігтів. Це, звісно, міг бути і звір, та не думаю що хтось з такими кігтями міг би просто непомітно прогулюватися вулицями столиці, а тоді увірватися в один з будинків, вчинити таке та зникнути. До того ж, я нічого не чула. І, напевно, сусіди також. Що наводить на думку, що хтось наклав полог тиші. Та...

— Та?..

— Це, звісно, лише припущення, але я майже впевнена, що вони пішли порталом. Бо, коли я прокинулася, двері були зачинені зсередини.