РОЗДІЛ 1

Нещасні випадки – дуже дивні штуки. Вони зазвичай трапляються зовсім випадково. 

(Алан Мілн «Вінні Пух і Всі-Всі-Всі»)

Рія

Я знову не спала всю ніч.

Мені було добре знайоме це відчуття. В очі ніби насипали піску, тіло, що задубіло від незручної пози, голова, що ледь трималася на шиї, що ніби перетворилася на желе. Однак я впоралася! Замовлення було готове!

Тиждень безсонних ночей в таємній майстерні, болю в спині та обпечених пальців, та все ж, крига, я це зробила!

Залишилося тільки віддати роботу майстру, аби той передав її замовнику, і отримати гроші.

Позіхнувши, я втомлено поклала голову на стіл. Всього на хвилинку! Я чесно не збиралася засинати, бо на мене чекала ціла купа роботи в якості помічниці артефактора: прибрати в хаті та майстерні, зготувати їсти, відсортувати листи від замовників, прийняти замовлені матеріали, тощо… Словом, ніколи й присісти.

Та, здається, я недооцінила власну втому, бо в наступну мить, як я розплющила очі, за вікном вже світало, а у двері хтось нещадно стукотів.

Протерши очі, я кинула заспаний погляд на годинник і простогнала. Втратила майже три години! Значить доведеться сьогодні лишитися без сніданку, а може й без обіду.

Кепсько, бо їсти мені хотілося так само сильно, як і спати. Та я сама винна. Не варто було довіряти собі, дозволяючи заплющити очі “на хвилиночку”.

Тим часом стукіт повторився. Ба більше, він став гучнішим, й до нього додався грізний бас:

— Іменем Його Величності, негайно відчиніть двері, інакше проти них буде застосовано силу!

От… крига!

Ніщо у світі так не бадьорить, як погроза виламати двері за наказом короля. Чи правильніше буде сказати перспектива та вартість їхнього ремонту.

Але чому вчитель не відчинить? Він же не спить?

Відповіді на ці питання я не знала, та думати було ніколи.

Розплівши косу, яку збирала виключно під час роботи, й поправивши сукню, я підвелася на ноги і побігла нагору. Тобто на перший поверх, до вхідних дверей, що вже починали загрозливо потріскувати від гупання варти.

В тому, що за ними я побачу саме її, не було жодних сумнівів.

На ходу перестрибаючи через щось, недбало полишене просто посеред підлоги, я підлетіла до них за якусь мить до того, як нетерплячий гість ледь не виламав нещасну деревину, розчахнула двері, й посміхнулася.

— Вітаю! — промовила я, — Вибачте, що змусила вас чекати, приводила себе до ладу.

Вартові окинули мене скептичними поглядами й виразно вигнули брови.

Ну так, згодна, по мені й не скажеш, що я себе до того ладу приводила. Але в мене й часу на те не було! І взагалі, я б на них подивилася після безсонної ночі!

А отак витріщати баньки взагалі неввічливо. Посоромилися б!

— То… якою честю? — питаю, невинно хлопаючи віями.

Перекладаю: “За якою кригою ви сюди припхалися?”

Вартові раптом вирівняли спини та похмурнішали, перетворившись на дві загрозливі скелі в обладунках.

Чесно, я закони ніколи не порушувала. Звісно, не враховуючи те, що я працювала з артефактами без ліцензії. Але не будемо про сумне. Про це крім вчителя однаково ніхто не знає. І, дасть крига, не дізнається.

Але в ту мить мені стало… лячно.

В шлунку ніби утворився здоровенний шмат криги, і я важко ковтнула, намагаючись прогнати це неприємне відчуття.

Невже у нас неприємності?

І де, в біса, майстер? Невже він не чув усього цього галасу?

Він, звісно, старий, проте зі слухом у вчителя завжди усе було добре.

— Ми розшукуємо вашого дядька, — повідомила скеля номер один.

— За королівським наказом, — додала друга.

Уявний шматок криги всередині мене миттю поважчав. Це точно було недобре. Посмішка зникла з мого обличчя.

— Щось сталося? — обережно спитала я. Та, звісно, ділитися зі мною інформацією ніхто не збирався.

— Не ваша справа. Покличте його або пропустіть нас всередину. Не змушуйте нас приміняти магію, — гарикнув нетерпляче перший, й мазнув по мені таким поглядом, що стало огидно. А ще не було сумнівів: приміняти силу він любив, і залюбки скористається нагодою.

Я б залюбки залишила чекати цих двох на вулиці. Вчитель ніколи не любив в хаті сторонніх. Навіть замовники ніколи не заходили далі спеціального приміщення.

Та щось мені підказувало, що так довго вони не чекатимуть, і нам таки доведеться ремонтувати двері, тож замість цього я відступила у бік, пропускаючи варту всередину.