Творець чи вбивця?

–Тварюка, ти ще живий?– я вийшов із дверей лікарні і помітив пораненого «Звіра», який сидячи на траві сперся об стіну.  
Присів біля нього. 

–Тепер ти Бос?– Кіготь говорив, спокійно очікуючи смерті. В його очах не було ні краплі страху, він наче хотів завершити своє грішне існування тут і зараз. 

–Здається так. У тому випадку, якщо ніхто не дізнається зайвих деталей.– Такий натяк не потрібно було пояснювати.– Я можу залишити тебе в живих, якщо ти будеш вірний пес! – я направив дуло кольта на Кігтя.– Або вб’ю як бракованого! Тобі обирати! 

Кіготь не міг дозволити собі померти як боягуз. Дивитися смерті в обличчя, не в змозі нічого протиставити. Це не його стиль обрати легкий шлях.  

Він обернувся і подивився в мої очі. На його обличчі розтягнулася посмішка звіра, який готовий розірвати горло кожному, хто буде не гідний дивитися на його хазяїна. 

........................ 

Після смерті Бернарда і Леона, влада перейшла в руки Герольда Вертена. Герольд в свою чергу, за допомогою Кігтя,  «звільняв» всіх, хто працював на попереднього Дона. Кожна смерть приносила йому задоволення. Задоволення від самої можливості керувати чиїмось долями, обирати кому жити а хто не гідний продовжувати існування.  

–Обирати за когось, бути творцем долі. Це ті риси які притаманні кожному творцеві, кожному художнику.– ці слова саме те, що Маркіян почув перед своєю смертю. Я своїми руками забрав у нього життя, вирізавши його серце. Для мене це було насолодою, яку не можливо описати. Ті налякані очі, той передсмертний крик, той останній подих. Воно мене так зачаровує!  

Це вже не той замріяний юнак, котрому було одинадцять років. Це був чоловік, який втратив розум, разом із втратою матері. Чоловік, який ціною життя свого брата відкрив двері для зла, що ховалося далеко в глибині душі. 

................ 

Голосна музика б’є по барабанних перетинках, зручний шкіряний диван і світо–музика. В руці бокал червоного вина, а між розставленими ногами Герольда виконує свою роботу працівниця закладу. 

–Перейдімо до справи! Я прийшов сюди не для забави!– Намагався перекричати музику Сашко. 

–Справи нікуди не дінуться! Чи може ти поспішаєш?– Я жестом руки запросив увійти Кігтя. Нехай цей хлопчисько знає своє місце! 
Сашко трішки напружився, але його запальний характер взяв верх. 

–Ти думаєш мене лякає зла собака?– Сашко підірвався із дивану і витягнув пістолет, направляючи дуло на Кігтя.– Взагалі не розумію, навіщо тобі цей зрадник. Зрадив одного, зрадив іншого, скоро і твоя черга прийде! 

–В ньому я ні краплі не сумніваюсь. А от до тебе з’явилося декілька питань!– доки Сашко відволікся на Кігтя, я встиг направити свій кольт в йому в груди.– От я і кажу, сядь, розслабся, справи нікуди не дінуться! 

–Ще щось?–  Сказала Гера, закінчивши свої справи «там» в низу. 

–На сьогодні досить. Тепер татусеві потрібно поговорити із дядьком Олександром.– я провів долонею їй по щоці а коли вона піднялася із колін і виходила, ляснув її по сідниці.– Такої ви точно більше ніде не знайдете, окрім як в моїй «Дикій левиці»! 

Сашко вже встиг охолонути. Сів на диван і налив собі склянку Віскі.  

–Ото ж, до справ!– Я подав знак, щоб Кіготь дав мій записник.– Ти мене вже один раз підвів, пам’ятаєш? 

–Да той трухлявий мішок із кістками виявився розумним, мені просто потрібно було...– Не дав йому договорити своє нікчемне виправдання. 

–Тобі всього лише потрібно було замилити йому очі, підкинути жменьку невірних слідів, але ти...– Із кожним словом я підвищував тон, згадуючи що мені коштувала його помилка. Руки почали трястися. Поривом схопив ручку  і стукнувши нею у блокнот поставивши крапку. Нерви заспокоїлися і я зміг спокійно продовжити– Та це в минулому, я тебе давно пробачив. Тепер потрібно завоювати мою довіру! 

Сашко розумний хлопець, він розуміє коли його життя залежить від правильної відповіді. А також він знає, коли збирати інформацію і коли її використовувати. 

–Тобі потрібен замовник вбивці Анни? Я його дістану, можеш не сумніватися.– випив до дна свою склянку Віскі і наповнив її знову. 

Я відкрив блокнот і зробив напис на одній із сторінок. Відірвав її і поклав на стіл біля Сашка. 
Той трішки поперхнувся, але забирати слова назад не міг, так само як і сперечатися із Доном. Поклав листок собі в кишеню, поклонився в знак поваги Дону і вийшов із борделю. 

–Слідкуй за ним, але не попадайся на очі. Якщо будуть хоча б якісь сумніви у його вірності, вбий когось із його сім’ї!– Махнув рукою Кігтеві щоб той почав виконання завдання. Дістав сигарету, підкурив і покликав ще дівчат. Сьогодні потрібно розслабитись. 

Сашко Дартуєв. 

Я вирішив дістатися до дому пішки. Мої червоні кросівки не промокали, а сині джинси і зелена вітровка із капюшоном не давали замерзнути в осінню пору. Надягнувши капюшон, я опустив погляд собі в ноги і пришвидшив ходу. 

«Він думає що його вибрики довго терпіти буду? Думає, що я слабак? Та він не знає із ким зв’язався» Все крутилося у моїй голові. Дістав той листочок паперу щоб передивитися. «Два тижні» було написано на ньому. «Два тижні, або буде біда. Знаючи нашого ...» 

Герольд. 

Добряче відпочивши у клубі викликав свого водія щоб той відвіз мене до дому. 
На ранок сильно боліла голова, сушило в горлі і трішки нудило. Змусив себе вилізти з під ковдри, дістав свій записник і зробив замітку- «Пити в міру» 

Поклав блокнот на місце, вдягнув халат і пішов снідати.  
Мій шлунок не хотів приймати їжу, навіть трошки нудило. Але як вчила мати- сніданок понад усе! 
Із силою заштовхнув в себе творог із полуничним варенням і запив чаєм, все ж стало трішки  краще.