Вертен- означає завжди повертає борги. Мафіозний клан що започаткований в тисяча дев’ятсот вісімдесят третьому році, на той момент був ще маленьким угрупуванням. Вони тримали під собою сотню мафів, і дві лабораторії в яких вироблявся екстезі.
Засновником був Марон Вертен, що керував кланом до двох тисяч третього року, доки не загинув під час вуличної перестрілки.
За час правління Марона, Вертени розрослися до сім’ї. Коли до керування прийшов Бернард, його син, Вертени стали повноцінним кланом захопивши владу в Києві, тим самим підпорядкувавши під себе п’ятнадцять великих сімей. Решту просто знищив .
Бернард добився таких успіхів через те що мав чіткі принципи такі як «справи по над усе», та «не зі мною, означає проти мене». Тримаючи владу в залізній хватці зміг підняти клан на рівень із най більшими в Україні. Навіть після одруження на співачці Анні Висоцький постійно був у справах, через що не приймав участь у вихованні своїх двох синів Леона і Герольда.
Також йому допомагав вірний друг і радник Маркіян, вони товаришували із вісімнадцяти років. Маркіян біженець Афганістану. Не взявши в руки зброю під час війни, він підписав собі смертний вирок. Щоб врятуватися приїхав в Україну і став викладачем філософії. Владислав найняв його репетитором Бернарда, щоб той вчився вдома. Саме тоді вони і потоваришували.
Наші роки...
Вибігаю із парадних дверей пентхаусу, біжу в сторону воріт де стоїть моя сіра Audi A6. Її мені подарували на мій вісімнадцятий день народження.
-Тримайте Леона, не дайте йому втекти!- Надривав горло професор Маркіян вибігаючи слідом за мною. Зупинився біля входу щоб перевести дух спершись об двері.
-Закрити воротааа!- його підтримує начальник охорони передаючи повідомлення по рації.
На ходу дістаю ключі від своєї красуні, натискаю кнопку "Розблокувати". Швидко відчиняю двері і запригую на водійське сидіння. Я на хвилинку завмер насолоджуючись комфортом чорного шкіряного салону.
-Заводь скоріше. Давай, давай!- кричали мої особисті охоронці Олекша, і його брат Ванька. Вони вперлися у задвижні ворота, не даючи їм закритися
Картина була приголомшлива. Двоє однакових як дві краплі води двухметрові амбали тримають металічні ворота, не даючи їм закритися. На них набігала кучка охоронців намагаючись відштовхнути. Але велетні були непорушними тому що знали свою роботу. А працювали вони на мене.
Моя крихітка завелася, її голос туманив розум. Вона ричала, начебто кажучи мені - вдави педаль газу в підлогу, і ніколи не відпускай!- і я підкорився її зову. Набираючи швидкість, правою рукою переключаю передачі на першу потім другу, за нею третю. Спідометр рухався мов скажений, повідомляючи мені про необхідність переключити передачу.
За п'ять секунд розігнавшись до швидкості сто п'ятдесят кілометрів я пролетів крізь ворота. Мої охоронці із відчуттям виконаного обов'язку, впали на землю як два титана. Їх швидко відтягнули від воріт, як мурашки які затягують хруща в свою нору.
Погоня за мною не продовжилася, тому що Мркіян мене знає. Якщо я вийшов за територію підвладну йому, то мене вже не зупинити.
Я виїхав до швидкісної траси і ще раз втопив педаль газу в пол, переключивши коробку на четверту передачу.
Швидкість завжди допомагала мені розвіятися. Мій мозок переходив в автоматичний режим, а я занурювався в думки.
Мене звати Леон. Мені двадцять один рік. Я син Бернарда Вертена, боса одного із найбільших мафіозних угрупувань. Маю молодшого на три години від мене брата, якого звати Герольд. Об'єктивно оцінюючи він красунчик. Очі кольору чистого неба, біле волосся. Коротка стрижка "Бокс" додавала йому сексуальності, а легка небритість мужності. Але його характер не відповідав зовнішньості. Якщо дівчина не повелась на його харизму відразу, він далі не продовжував. Герольд вкрай вразлива особистість, але дуже відповідальний. Добре вчиться, і завжди виконує татові вказівки. Я постійно казав, що йому потрібно було народитися першим.
В одинадцять років ми втратили матір.
Вона була дуже красивою жінкою. Каштанове волосся, східні риси обличчя, а її голос... Як же вона чарівно співала.
Коли ми із Герольдом не могли заснути, співала нам, вкривала нас ковдрою, цілувала в чоло і бажала солодких снів. Ми міцно засинали. Боже, як її не вистачає...
Герольд був дуже прив'язаний до неї. Після того як її не стало він постійно впадав у сильні депресії. Закрився у собі, і мало із ким спілкувався. Тоді коли її не стало, Герольд був біля неї. Тому його психіка постраждала. Він говорив що за мамою прийшов зовсім не янгол, а якийсь чоловік вийшов із тіні, це він не дав їй одужати.
Але лікарі казали що ніхто не проходив, та й на камерах в коридорах нікого не було. Хоч мати йшла на одужання, але "рак" хвороба мінлива. Все залежить від організму. І звернули все на уяву хлопчика.
Як я хотів бути тоді на його місці.
Після трагедії батько віддав мене на виховання Маакіяну, щоб той навчив мене всьому що знадобиться мені для керування кланом Вертенів. Маакіяну шістдесят п'ять років. Він потрапив до нашого клану у вісімнадцять. Його найняв мій дід Марон Вертен, щоб той був репетитором мого батька Богдана Вертена. Маакіян потоваришував із моїм батьком, і був його радником коли той прийняв спадщину Марона.
Сам же Бернард поринув у справи і мало з'являвся дома.
Маркіян розпланував весь мій графік, і особистого часу не залишилося. Але в той самий день я застрибував у свою красуню Audi, забирав брата із університету і ми цілий день ганяли у двох по трасам міста. Герольду подобалася ця ідея.
Після цього ми приїжджали до нашого фамільного склепу і приносили квіти у пам'ять матері.
У вечері я відвіз брата у гуртожиток, а сам повернувся до дому.
Через таємний хід, оминаю охорону, тихесенько відкриваю вхідні двері пентхаусу і заходжу в середину. Успішно потрапивши до вітальні я думав що так і буде далі, але...