13. Несподіване запитання

 — Ось і все. — Руслан розклав документи по теках. — Щодо цього договору. то хай його ще Свят у понеділок перечитає,  як на мене, він дещо сируватий…

 — Ти так мене виручив, — я усміхнулася з величезним полегшенням. — Бо я б сиділа над ними всі вихідні, і то не впевнена, що зробила б усе правильно. 

 — Якщо надалі буде потрібна допомога, звертайся, — він усміхнувся у відповідь.

 — Сподіваюся, надалі я буду краще в усьому цьому розбиратися, — сказала я. — Але якщо щось не виходитиме, буду звертатись.

 — Звісно, будеш розбиратися. Ти дуже старанна робітниця, — сказав Руслан. — Свят тебе хвалив, та й усі бачать, що соцмережі стали набагато кращими. 

 — Ну, я журналістка, тому з соцмережами мені нескладно вправлятися, а от діловодство — це те, чим я досі не займалася…

 — Не святі горшки ліплять, — він підвівся зі стільця. — Може, тебе підвезти?

 — Ой, — я глянула на годинник і побачила. що вже п’ять хвилин як мала забрати Тимка з садочка. — Я забула, що маю забрати малого…

 — Зі школи? — запитав Руслан. 

 — Ні, з дитсадка. Сьогодні п’ятниця, мабуть. уже всіх дітей порозбирали, а я так запрацювалася…

 — Тоді ходімо, підкину теб. — він підморгнув.

 — Мені незручно, — я відчула, що червонію. 

 — Та перестань, у мене багато вільного часу. Вдома ніхто не чекає. 

 — Тоді добре, — я взяла свою сумку і дістала ключі від приймальні. — Дякую тобі…

***

 — Що, точно поїдемо на машині? — перепитав Тимко, взуваючи чобітки.

 — Так, нас підвезе мій співробітник. З нової роботи. 

 — Добре, — він кивнув. — А яка в нього машина?

 — Ходімо швиденько і сам побачиш, — я поправила шапку, яку він начепив нашвидкоруч, так що вона перекрутилася яскравою етикеткою набік. 

 — Ходімо, — він узяв мене за руку, а потім раптом зупинився і, піднявши голову. подивився мені в очі.  — Мамо, а він тобі подобається? 

 — Хто? — запитала я. 

 — Цей твій спів-робітник, — він ніби пробував на смак нове для себе слово. — Ти вийдеш за нього заміж?