9. Я наважуюсь

 — А якщо я не виправдаю твоїх сподівань? — мій голос ледь здригнувся від хвилювання. — Якщо я виявлюся не такою гарною співробітницею, як ти очікував? А звільнити мене вже буде незручно…

 — Такий варіант розвитку подій виключений, — він простягнув руку і накрив мою долоню своєю — Тіночко, погоджуйся! Нам буде добре разом… — зробив паузу, хитро поглянув на мене, а тоді завершив: — Працювати…

Від того його дотику по моїй руці немов пробіг легенький електричний струм — не болючий, а солодкий до щему. Я почувала себе кішкою, яка ластиться до того, хто погладив її. Відразу здригнулася і отямилася від цього гіпнотичного відчуття. 

 — Добре, я можу спробувати, — в голові вмить промайнули ті цифри, які він написав на серветці.  — Але давай домовимось про місяць випробувального терміну. Якщо я тебе не влаштую як працівниця, ти не продовжиш зі мною контракту…

 — Зазвичай на випробувальному терміні наполягають самі роботодавці, — усміхнувся Свят. — Вперше бачу, щоб сам майбутній працівник просив про нього…

 — Я хочу, щоб була ще одна умова, — продовжила я. — Якщо мені не підійде ця робота, я відпрацюю місяць, а далі не буду підписувати контракт.

 — Ну ми ж не чужі, — він радів з того. що я погодилася. Здавалося, от-от почне потирати руки… — Я думаю, розберемось…

 — Я теж так думаю, — глянула на годинник і вибачливо усміхнулася. — Вибач, зараз маю йти… 

 — Куди? — насупився Свят. — До кінця робочого дня ще довго!

 — У мене ще одна зустріч, — сказала я. — Тому маю поспішати. Коли мені виходити на роботу? Які документи потрібні?

 — Та нічого не треба, — він усміхнувся. — Зараз же трудова книжка електронна… Головне — зі своєю старою роботою розберися.Треба буде два тижні відпрацьовувати?

 — Думаю, мене відпустять так, — сказала я. Шеф завжди був добрим до мене. Звісно, те. що я звільняюся, його засмутить. Але разом із тим він уже не раз говорив мені, що я заслуговую більшого, ніж місце рядового співробітника у невеличкому інтернет-виданні.

Раніше я завжди думала, що він перехвалює мене, але зараз, після розмови зі Святом я задумалася — можливо, я справді гідна більшого? Хоча б більшої зарплати…

Можливо,  вже сьогодні увечері я пошкодую про те, що погодилась. Адже я обіцяла собі триматися від Свята подалі. Обіцяла та не дотрималася слова…

Але, з другого боку — це лише робота. Те, що було, давно минуло, і тепер ми лише друзі дитинства. Тож чому б мені й не погодитись?

Я нарешті зроблю ремонт і куплю Тимку планшет, про який він мріє… І у мене самої не будуть лише одні зимові чоботи на всі випадки життя…

 — Дякую тобі за пропозицію, — сказала я Святові, коли він уже допоміг мені одягнути пальто. 

 — Дякую, що погодилася, — відповів він і раптом підніс мою руку до губ і поцілував…