6. Незручне становище

Вранці всі проблеми видаються не такими страшними… І мої негаразди — не виняток. Коли я розплющила очі під дзеленчання будильника, то подумала, що зовсім скоро Тимко підросте, стане підлітком, тоді юнаком, і вже не потребуватиме такої уваги від мене, як зараз. Тоді і я зможу бути вільною, не  порчуватимуся постійно винною перед мамою, зможу знайти собі чоловіка… а чом би й ні, я ще молода, симпатична, маю роботу і власне житло… І коли мої подруги, які повискакували заміж в універі, вже будуть страждати від родинних криз, у мене ще буде медовий місяць….

А може, мені й не треба ті чоловіки зовсім. Одружуся, образно кажучи, сама з собою. Буду їздити по світу, спілкуватися з різними цікавими людьми, постійно пробувати щось нове…Стану відомою письменницею чи блогеркою. А що, кажуть, я непогано пишу. Серед усіх публікацій у нашому інтернет-виданні в написаних моєю рукою незмінно високий рейтинг… Може, я ще Букерівську премію отримаю!

 — Мамо, я не хочу в садок, — Тимко своєю жалібною заявою зруйнував райдужний світ моїх мрій. — Хай бабуся ще посидить зі мною, вона весь час дивиться телек, а я можу грати в ігри скільки завгодно!

 — Ні, любий, ти вже не кашляєш, а бабусі потрібен відпочинок. До того ж, перед школою ти маєш соціалізуватися…

 — Соціо.. що? — він з недовірою поглянув на мене. — Це якісь уколи?

 — Ні, — я розсміялася. — Це слово означає, що тобі потрібно навчитися спілкуватися з іншими дітьми. І дорослими, — додала я після невеликої паузи. 

 — Я вмію спілкуватися з дітьми і дорослими, — впевнено сказав син. — Але не хочу!

“Я теж, любий, я теж”, — відповіла подумки і скуйовдила його темний чубчик. Він тільки зовні видався схожим на батька, а вдачею — викапана я. Мені теж іноді так не хотілося йти на роботу… Але треба, бо скоро Миколая, а малий замовив  машинку на дистанційному управлінні. Вчасна згадка про ту машинку допомогла позбутися конфліктної ситуації у її зародку. 

 — Сину, садок — це твоя робота, як у мами..

 — Мені ж не платять гроші,  яка це робота,— тут же збунтувався він.

 — Так, гроші не платять, але Святий Миколай віддячує подарунками…

Після згадки про подарунки все швидко пішло на лад, і вже скоро ми виходили з дому…

***

Шлях від дитсадка до роботи я пройшла швидким кроком, і все одно трохи спізнилася. “Літучка” в кабінеті шефа вже розпочалася. Я тихенько увійшла і в надії, що він мене не помітить, примостилася на стільчику в кутку. Але шеф мав зіркий погляд, і тут же спрямував його на мене:

 — Чму спізнюєшся, Тіночко?

 — Малого відвозила в садок, — сказала я вибачливим тоном. — Більше обіцяю не запізнюватися, буду виходити раніше.

 — Ну добре, а де стаття? Тільки що заходив на пошту, її немає.Навіть спам перевірив — порожньо…

Я відчула, як мої вуха почали горіти, немов у школярки, котру розпікає вчитель. За всіма вчорашніми подіями я зовсім забула про ту кляту статтю…