3

Ох, лихо з цими жінками. Завжди мене оженити на собі намагаються. Але, якщо на матері Павлика я одружився добровільно, то зараз нікому не давав своєї згоди на шлюб. Зіна верзе таку дурню.

— Який король твого серця?!? Який в біса чоловік?!? Ти що, не сповна розуму?!? — зазвичай я не маю звички підвищувати голос на кого-небудь, але Зіна примусила. 

— Вона правду говорить. Тепер ти наш чоловік. І ми раді вітати тебе у своєму, тобто твоєму, гаремі, — розтулює й свого ротика Оленка, чим одразу позбавляється моєї симпатії. — Поки що в тебе нас двоє, але ти маєш збільшити нашу кількість. Не у геометричній прогресії, можливо, але скільки бог дасть, скільки й візьмеш жіночок. А там і дітки будуть.

Дівчина досі дивиться у підлогу, не в силах перевести погляд в мої очі, очевидно, ще соромившись. Але її впевнений голос забирає мою здатність бодай що розуміти і говорити. Тому сідаю на дерев'яний стілець, онімівши. Ще годину тому не мав жодної дружини, а зараз маю цілих дві!!!

— Мій імператор, давай массаж тобі зроблю! — мене й так ніби кип'ятком ошпарило, а як торкнулися пальці Зіни мого плеча, ще й ніби обдало холодною водою.

— Ніякий я не імператор! І взагалі, не чіпай мене! — відсахуюсь від неї. — А ще краще, давайте без жартів! Дівчата, ну який гарем?!?

— А чим ти не імператор? Статний, гарний, розумний, — не відступає від свого Зіна, вже массажуючи мою шию і плечі, чим ще більше дратує. — Ти надто напружений. Точно треба в баню. Хочеш, відшмагаю тебе віником? Оленко, принеси йому молока з медом і тих пиріжечків, що ти напекла. Вкладемо його в ліжко, заспокоїмо.

— Припини! — опираюся дівчині, підскакуючи зі стільця. — Нікуди не треба мене вкладати! І взагалі, давайте серйозно!

— Та чому ти сіпаєшся, наче першокласник? Розслабся і отримуй задоволення. Ми що, не сподобалися тобі? — Зіна зненацька торкається свого тіла, ніби перевіряючи, чи всі її частина, нижче підборіддя, на місці.

— Зінко Анатоліївна! Не чіпляйся! Це тобі не Петро! — вже й вертається різко з кухні Оленка з кухлем молока.

— А хто такий Петро? Ще один ваш чоловік? — не втрачаю можливості поцікавитися і, раптом що, втекти.

— Ні... Хряк один, перед яким Зіна повсякчас крутиться й очиськами своїми... кліпає, — багатозначно промовляє, передаючи мені кухоль з напоєм, Олена.

— Ага, хряк, — підтримує і Зіна, але блискавки якоїсь ворожнечі пролітають між дівчатами. — Назвали так свиню на честь колишнього чоловіка — твого попередника, Ярославе. Сподіваюся, ти протягнеш довше на харчах Олени, ніж він. Царство йому...

— Зіно!!! — перебиває розгнівано її пшеничноволоса, а мені молоко йде в інше горло, від чого кашляю та ледь не випускаю кухоль з рук. — Ну що ти вигадуєш! Який колишній. Так... Співмешканець....Може тобі, наш султан, чаю зробити? Чи є ще якісь запитання? 

Якось загадково усміхнулася мені Олена, дивлячись, вже безсоромно, в мої світлі очі своїми карими. А в мене раптом й питання всі вилітили з голови. Краще не сваритися, мабуть, з такими впливовими й емоційними господиннями.

— Отже. Тепер ти наш чоловік, — стримано й урочисто продовжує кароока. — Ми все для тебе зробимо. Наша справа — задовільняти тебе та піклуватися про тебе. Не хвилюйся, по господарству, на городі тобі не треба нічого робити. Для цього в тебе і є жінки... Зінко, а ти дрова для бані ще не наколола! Чого ти ще тут?!? Тільки ляси точити і вмієш! — дивує тендітна своїм командирським наказом та проводжає Зіну з хати серйозним поглядом. 

Поки пишногруда, похнюпивши ніс, виходить з хати, переводжу дихання, озираючись навкруги. Тільки зараз бачу позаду себе кімнату без дверей, в якій величаво розмістилось велике ліжко, здається королівського розміру. То от про яке ліжко йшла мова...

— Вельмишановний чоловіче, Сиріус мого неба, а вас я запрошую до ваших покоїв, — змінивши тон з командирського на свій звичний, лагідний, вже до мене звертається дівчина, вказуючи саме на ту кімнату, куди я й направив свій погляд.

Розумію, що залишився сам на сам з Оленкою, яка, виявляється, може бути різною. Від цього по спині пробігають дрібні мурахи, танцюючи гопака. Мало що дівка ще уткне і що робити скажи! Можливо, вона спритніша за Зінку, а її руки довші, ніж щупальці всих восьминогів разом узятих?..

— Якісь накази будуть? — дзвінким співочим голосом питає, знов сором'язливо опустивши очі та голову вниз.