8

Пройшло кілька днів…

            Треба було щось робити. Роман лежав і мовчки дивився в стелю. Він не виходив з дому, не їв, не відповідав на дзвінки. Він просто лежав. І тільки тепер він зрозумів, що весь цей час обманював сам себе. Що жив з рожевими окулярами і не бажав бачити того, що насправді відбувалося довкола. За весь цей час він зробив лише один телефонний дзвінок. Він встав, прийняв контрастний душ і почав збиратися. Він написав Боді, що хоче зустрітися з ним та Ірою аби дати їм гроші на проекти.

              Ранок був теплим. Світило сонце. На небі не було ані хмаринки. На клумбах цвіли квіти. Роман їхав машиною старою, польовою  дорогою. Так, щоб менше його хтось тут бачив. В багажнику була спакована валіза а в кишені закордонний паспорт. Все повинно скінчитися там, де й колись почалось. Він знав Бодіну пристрасть до алкоголю, тому прихопив пляшку вина. Червоне. Воно манило до себе не одного «дегустатора». От і знайомий будинок. Бодя стояв на ганку. Він лише тепер встав і походжав по дерев’яному ганку насолоджуючись свіжим, ранішнім повітрям.

– Ого, ти так рано! – здивувався він побачивши Романа.

– Час це гроші, сам знаєш –  Роман холоднокровно скривав біль за усмішкою, ніби він і далі нічого не знав.

– Ну проходь всередину. Там Ірка вже прийшла.

          Роман вийшов з машини і взяв з собою пляшку. Він подав руку ніби справжній добрий друг. І подав Боді вино.

– Може б то якось …ну – вказав на пляшку Роман.

– Та само собою – відповів Бодя – обмити. Тож так. Та все супер. Ну то… Ірка прийшов Роман!

             І ось дзенькнули бокали. Не пив лише Роман. Він спокійно розказував про гроші і що готовий ще вкласти круглішу суму. Що вони тепер друзі на віки… І от отрута нарешті почала діяти. І тоді Роман змінився.

– Ну то як, задоволені поганці! А ви хотіли мене лоханути! Здихайте тепер болісно і повільно. Ваш час закінчився. Я ж вам так довіряв. Я був другом…. Я вам довіряв! Свині! Що ж…. Каріна й Ілона вже вас чекають. – і він вийшов на двір. Тепер машину слід було заховати. І найкраще було її втопити в озері. Вода брудна а знизу намул. Ніхто не догадається там шукати.

            Він йшов старою колгоспною стежкою. Все скінчено. Позаду лишилося все, що колись тримало, мучило, вбивало. В душі була порожнеча. Він більше не Роман. Ні. Він тепер інша людина. Але було одне питання – чи зможе? Чи зможе він забути все? Чи зможе почати все спочатку? Чи зможе стерти гріх? Чи зможе жити далі вбивши всіх найближчих йому людей?