3

      В той вечір до Романа ніхто не прийшов. Іра відразу ж пішла до Богдана і розповіла усе. Хлопець хоча і підтримав її. Але з іншого боку він не мав ніякого наміру сваритися із Романом, котрий був йому так потрібний зараз. Хлопці мали спільні інтереси. Крім риболовлі разом від першого класу займалися у музичній школі на фортепіано в одному класі. Була іще не одна таємниця, котра об’єднувала їх. Кілька років тому вони відпочивали з компанією в місті. Богдан тоді дуже сильно перебрав. Хлопець дуже страшно почав буянити. Почав чіплятися до перехожих доки не натрапив на одного молодого чоловіка. Бодя, будучи п’яним почав дражнити його. і хоч як усі його просили перестати він ніяк не заспокоювався. Доки нарешті розізлив свою «жертву». Чоловіком виявився колишній боєць спецпризначення. Він дуже швидко «заспокоїв» зухвалого шмаркача. А що Богдан ніяк не міг ще заспокоїтися і викрикував різні не цензурні слова в його адресу, чоловік просто таки вирішив добре нам’яти боки «гімнюкові». І якби Роман вчасно не втрутився і не почав просити і заспокоювати, уже добре розлюченого чоловіка, то хто знає чим би все закінчилося. Крім того, саме Роман зміг все «правильно» пояснити батькам Богдана. І цей порятунок був не єдиним випадком у їхній дружбі.

     Одного разу Роман таки вже у повному значені слова врятував Богдана, коли той почав тонути на озері. Останній розумів, що він боржник перед Романом. А от Іра, навіть при всій своїй красі, не є варта того аби втрачати такого надійного друга, котрий не просто кілька разів витягнув із проблем але й все це вміє скрити. Тому він і прийшов на наступний день. Він просив Романа примиритися з Ірою. А в якості вияву дружби піти всім разом кудись у неділю. Роман підозрював що Богдан не просто так пропонує такий хороший «відпочинок». Та ще й пропонує взяти до компанії Мішу, свого двоюрідного брата, Аллу, Каріну, Олю і Оксану. Останню Роман не терпів через її не вміння тримати язик за зубами. Оксана розказувала всім і про всіх. Між собою її називали «баба базарна». Але так як вона була сусідкою Богдана, то це мало в собі якесь певне підґрунтя. Вже після того як Богдан пішов Роман почав обмірковувати:

     «І щоб це мало значити? Ну по – перше: Оксана всім все розкаже і ще й так приукрасить що ніхто не зможе розрізнити правди від її брехні. З іншого боку він таким чином може позбутися мене як друга в дуже простий спосіб. Спровокує якийсь інцидент а тоді за дві шоколадки зуміє переконати Оксану що мене треба шантажувати а не «здати». Це можливо. Ну а навіщо ще йому ця пліткарка? Ні. Ну певна річ – у неї великі груди і непогана фігура. Але й поганий характер». Каріна і Оля не відігравали особливого значення. Вони були рік-пів тора молодшими і доволі красивими дівчатами. А от Алла була ще та «сучка». У свої дев’ятнадцять вона вже мала репутацію «шлюхи». Ця молода особа часто любила «тусуватися» по різних нічних закладах. Подейкували що вона вже була досить «обкатана» жіночка. І це непокоїло Романа. Він не надто був в захваті від такої строкатої компанії. І хоча ще ніби і не відмовив Богданові але й аж ніяк не виявив бажання долучатися.

     Місяців зо два назад він познайомився на одному із родинних свят із Каріною. Дівчина була на два роки молодшою за Романа і проживала в іншому місті, досить таки далеко. Але, кажуть, тепер це не проблема. І справді. Вони встигли обмінятися номерами телефонів і досить часто спілкувалися. Дівчина була розумна, добре вчилася, займалася танцями, гімнастикою, їздила на олімпіади, конкурси. На відміну від старих друзів – нова подруга була для Романа чимось цікавішим. Вона цілком його розуміла, сприймала, підтримувала. Каріна була відвертою як і Іра. Але у її честі Роман не сумнівався, на відміну від честі своєї подруги. Дівчина часто підказувала йому яку кращу книжку прочитати, або телефонувала якщо бачила по телевізору якусь гарну телепередачу. Ну щоб і Роман її міг подивитися при можливості. Це впливало на його самооцінку.

     Вдома теж відчули зміну сина. Він все менше почав виходити не вулицю. Роман більше читав, слухав, виправлявся. Хлопець ніби поринув у який свій світ, світ котрий повністю поглинав його душу. Він все більше відривався від своїх друзів.

.......      

      Недільний ранок видався дощовим і холодним. У вихідні Роман мав трохи вільного часу і міг більше відпочити аніж в інші дні тижня. А оскільки сьогодні був дощовий день то хлопець міг просто довше поспати. Але гучний дзвінок телефону розбудив його. це був Богдан.

– Здоров був! – перше що почув Роман – ти як?

– Привіт. Ще сплю…

– Давай приходь до мене …. Десь на третю годину.

– Чого? – якось не впевнено спитав Роман. Він чомусь ніяк не хотів нікуди йти.

– Тааа… – зам’явся Богдан – зустрінемось, посидимо.

    І справді, що робити весь день дома? А якщо ще на дворі дощ, то це по суті взагалі катастрофа. Але не для Романа. Він зібрався сьогодні використати свій час цілком раціонально. Він почав читати одну чудову книгу і саме сьогодні хлопець бачив можливість дочитати її повністю. Він встав і пішов на кухню. Там життя уже текло своїм звичним повсякденним руслом. Мама вже пішла до церкви. Тато дивився в своїй кімнаті телевізор. Роман просто попив чаю і пішов у ванну. Він любив іноді поніжитися в теплій воді. Але не сьогодні. телефон задзвонив знову. Але цього разу була Каріна. Дивно що вона телефонувала так рано.

– Привіт Ромік, ти уже встав?

– Привіт… та звісно що встав… я уже навіть…

– Супер… а ми сьогодні приїдемо до тьоті Дарини. Може прийдеш?