2

      Позаду було закінчення школи. Тепер вони ставали дорослими людьми. Їм було по сімнадцять. Роман готувався до вступу в університет на факультет права. Він хотів стати юристом. Богдана готували на економіста, хоча він до цього не дуже хотів. Бути банкіром це було не його. Хлопець був байдужим до того. Його вабило тільки безтурботне життя, тусовки і класні дівки. А Іра в той час уже була другий рік студенткою коледжу. Вона, хоч і не без допомоги матері, все ж змогла поступити на державну групу.

    Разом вони збиралися щовечора у дома в Романа. Всіх мучила глибока ностальгія за вчорашнім дитинством і страх перед ще не знаним майбутнім. Так проходило літо. Вечори були теплими, освітлені місячним світлом і запахом трав. Це були найкращі їхні моменти у житті. Вони іще не дорослі і вже не діти. Вони ще не були з спорченими дорослими інтригами, підступністю, жорстокістю. Їх серця ще не знали болю розчарування і носіння масок. Вони просто були і цього було достатньо.

       Якось у вечері Богдан зайшов до Романа. Він як завжди, щось мав на думці.

– Завтра … – почав Богдан – і якщо була б гарна погода то можна було би піти кудись… Що скажеш?

– Не знаю – якось сухо відповів Роман. Він не мав ніякого бажання нікуди виходити з хати. Чому? Можливо, це було пов’язано із останньою розмовою Романа з Ірою. Вони добре тоді встигли наговорити одне одному дурниць:

– Та ти просто заздриш завжди Боді, бо він кращий. Думаєш це не видно – різко сказала Іра.

– Ну то якщо він такий класний може б вам залишитися у двох… нащо мене – ідіота!

       Роман був страшенно ображений. Те, що він просто випалив було лише проявом його агресивного безсилля. Безсилля перед певною правдою. І справді, Богдан був цікавішим, не таким скупим на квіти і компліменти. Але ж він це робив просто заради свого задоволення. Насправді це все було лише фікцією. Богдан був самодостатнім і самолюбивим. Його не цікавило почуття інших а тільки задоволення власних бажань. Він не вмів співчувати, кохати, думати про когось. Йому все це було байдуже. Він просто відривався. І відривався на повну.

– Роман, ти просто все сприймаєш якось не зрозуміло… ну от до чого це було сказано? Таке враження що ти просто не думаєш що говориш

– Звісно що ні … ну а хто ж я… Бодя у вас все а я ніхто…»

     Розмова закінчилась дуже бурно. Ані Іра ані Роман не хотіли поступатися своїм принципам а разом із тим ніхто з них не був до кінця правий. Дівчина не розуміла чому Роман так сильно реагує на критику в свій бік а Роман не знав як пояснити, перш за все собі, що він насправді хоче сказати. Це був перший конфлікт між друзями.