РОЗДІЛ 3

Деформація «говорильника», Тріумвірат Жон та Клан Кобликів
Жити й працювати на підвищених обертах без надійного запобіжника завжди було небезпечно. Якщо я в нашій Трійці Нескорених працював Генератором ідей, то Валера тримав позицію Стабілізатора. Його внутрішня система працювала справно й без збоїв, вирівнюючи будь-які коливання середовища.

 Натовп приїжджих, що лавиною хлинув до Львова наприкінці радянської епохи, часто вважав Валеру наївним або простим. Вони не розуміли його особливого інженерного устрою, який я називав «дефектом говорильника». Насправді це був не дефект, а вроджений вищий перфекціонізм, біологічний детектор брехні. Валера фізично не міг брехати. Варто було йому спробувати злукавити або схитрувати, як мовний апарат моментально блокував усю систему, видаючи важке затинання. Людина була технічно запрограмована на залізобетонну правду. Якщо Валера нарешті відкривав рота і щось говорив — це було остаточне рішення, яке не підлягало жодному оскарженню.

 Поки ми з сусідом Ігорем штурмували будівельні та каналізаційні об’єкти, наш Стабілізатор довершував розробку секретної апаратури «КАМА» для армійських фургонів КУНГ (Кузов Уніфікований Нульового Габариту) у закритому військовому ЛНДРТІ на вулиці Науковій. Вони роками робили одну секретну справу під суворим підписом про невиїзд.Сьогодні, у 2026 році, коли я бачу, як Росія вихваляється розробкою апаратури «КАМА» як «передовим і новітнім досягненням теперішніх російських конструкторів», мій гомеричний регіт чути на весь Львів. Весь їхній сучасний військовий «хайтек» — це просто запізніле на 35 років відлуння розробок нашої батярської компанії.

 Але ми, як справжні батяри, думали, що всі контури нашої життєвої логістики ми тримаємо самі. Це була ілюзія. Насправді головним стратегічним управлінням нашої системи за лаштунками керував зовсім інший орган — Тріумвірат наших Жон.

 Поки ми, троє відчайдухів, крутили гайки, заробляли бали на МЖК, будували будинки та мінували радянську реальність, саме наші половинки тримали вищий контроль над логістикою побуту. Вони координували процеси так, щоб наші автономні контури не злетіли в повітря від перевантаження. Якщо Трійка Нескорених забезпечувала залізобетонну міцність конструкцій, то Тріумвірат Жон тримав під контролем сам фундамент нашого життя. Ця жіноча рада працювала без збоїв.

 Моєю першою, єдиною і неповторною є, здається все моє життя, моя найдорожча дружина — Марічка. Ми з різних кутків Західної України, по-різному виховувались, з різного соціального прошарку. Але її руки — це руки Роду, а її вчинки — це діяння Матері Роду і Клану Кобликів з Бойківщини. Під її керівництвом маленькі гірські хижі рибки перетворились на незліченний косяк мирних акул. Посмій хто до нас доторкнутись — шукай себе пожмаканим в болоті жахливих світів.Дівав цей клан синхронно і жорстоко. На любого, хто посмів образити членкиню клану, накидалася решта клану дівчат. Ви прочитали правильно — решта дівчат. Старшій за роками дівчині в клані було 72 роки. Молодшу готові чекати з роддому роками. Отакі вони — клан Кобликів. Я, як і всі мужчини Роду, можу тільки спостерігати за діями клану, не вмішуючись нізащо і ніколи. Люба наша поміч для них це образа. Карають за неї жорстко, але справедливо. Коли вони кличуть на поміч — кидай все і біжи. По дорозі взнаєш куди. Не побіг, не почув, не зрозумів — причина позбутися Роду
 Моя Марічка, окрім того, що тримала контур Клану Кобликів, у земному житті працювала технологом другої категорії в закритому складальному цеху ЛОРТА. І найкумедніший інженерний сюрприз Фортуна приховала від нас на десятиліття. Ми прожили пліч-о-пліч усе життя, хрестили дітей, будували будинки, а завіса таємниці впала лише за святковим столом під час мого 65-річчя. Згадка за згадкою — і ми раптом з'ясували факт, від якого в радянських чекістів поплавилися б мізки!Виявилося, що мій кум Валера розробляв систему «КАМА» на Науковій, а моя дружина Марічка на ЛОРТА здійснювала прямий технологічний супровід саме цього виробу! Вони роками робили одну секретну справу під суворим підписом про невиїзд, навіть не здогадуючись, що їхні траєкторії перетнулися задовго до нашого кумівства. Тріумвірат Жон і Трійка Нескорених були пов'язані оборонним щитом ще до того, як мы сіли за один стіл

 .Працюючи на цьому ж виробничому об'єднанні інженером-конструктором, я паралельно підробляв на іншому заводику простим вантажником. Система блату цвіла пишним цвітом: до 16:00 я був інженером, а з 16:01 — уже студентом-вантажником. Комп'ютеризація тоді робила лише перші кроки, тому така проста схема працювала як швейцарський годинник. Аж поки в закритий контур не втрутилася містика біології

 .Заходжу я в напівзатемнену лабораторію секретного цеху, де збирають спецтехніку. Бачу технолога Марію Василівну — мою таємну мрію (хоча сам я вважав себе худорлявим "не зовсім уродом", порівняно з її красою). Запитую про виконання службових записок щодо Пульта І 176. Вона дивиться на мене круглими очима й мовчить як партизан. За хвилину в цех заходить... ще одна Марія в такому ж білому халаті!У мене в голові пронеслася думка про збій матриці. Виявилося, у Марії є абсолютна копія — сестра-близнючка! Коли ситуація прояснилася, ми троє реготали так, що ледь не зірвали квартальний план військової прийомки.

 Головне було — навчитися їх розрізняти, адже мітки на халатах не допомагали (вони вдягалися не дивлячись), а ходити цехом із придуркуватим виразом обличчя не хотілося — кадебісти скрізь шукали шпигунів

 .А до того, як цей контур замкнувся, моє земне життя проходило через дикі гумористичні перепочинки. Ще в часи юності товариш по компанії привів на день народження свою сестру. Як тільки познайомились, так відразу мої тестостерони почали кричати всіма голосами: «Наша, наша...». Ім'я в неї було старослов'янське, як і моє.Мене познайомили з батьками пасії, і рівень катастрофи мене налякав. Женитись я не планував так рано, та й не хотів взагалі з нею, а кат уже тримав сокиру над моєю головою. План цього сімейства викристалізувався в моїй голові, як план Наполеона взяти Камчатку: мене, сільського пентюха з вищою освітою, хочуть терміново оженити на представниці старовинного і багатого роду, щоб гарантувати доньці роботу в рідному місті за направленням після інституту. Мати пасії поговорила зі мною на самоті, попросила не розбивати глечик до Палацу урочистих подій. З радістю я дав Слово й зумів перевести подих.