РОЗДІЛ 2

Улітку 2025 року почалися різкі зміни. Я знову почав курити й вийшов на прогулянки мікрорайоном. Спокійна меланхолія закінчилася в один день, коли я лежав на ліжку й дивився у вікно. 
 Раптовий крижаний порив вітру — і перед очима з'явилися три постаті в чернечих обладунках. Передній підняв посох горизонтально і помахав ним, наче щось заперечуючи. Коли ввечері при вечері я спробував розповісти про це Марічці, в моїй голові зазвучали дзвіночки і суворий чоловічий голос випалив: «Я тобі заборонив!».Заборона стосувалася вивчення минулого трьох історичних постатей (серед яких був Т.Г. Шевченко та Ісус).
 Контур закрили наглухо, а мій провайдер негайно заблокував мій IP на всіх сайтах. Тільки через рік, перейшовши на іншого провайдера й отримавши нову чисту IP-адресу, я зміг пробити це блокування.Старий акаунт у Фейсбуці ожив. Перше, що я там побачив на екрані — унікальне фото 1945 року. Там мій тато у віці 19 років сидень із дітьми в школі на Рахівщині. У нашій родині цього знімка ніколи не було. Я встиг скопіювати його на ноутбук, і за 10 хвилин фотографія зникла з мережі назавжди, а наступного ранку мене знову забанили НАВІЧНО. Гуглівський ШІ тоді заспокоював мене, що ймовірність такої події дорівнює нулю.Я зв'язався з однією знаючою людиною. Вона сказала, що це не Ангел-Охоронець, а могутній Захисник Роду, який старший за Ісуса і всі земні релігії, і написала останнє попередження: «Не займайся цим — НЕБЕЗПЕЧНО», після чого зникла з усіх радарів. Тема пірамід і Беллатрікса для мене закрита, мені туди дорога заборонена. Справити нічого не вдасться, час не повернеш. Є тільки мить твого дійсного щастя — втратив усе, біжи і не оглядайся назад.

У нашій батярській системі завжди діяв суворий закон: 5=5 або 5 і 5. Це чиста інженерна математика — повна рівність, нульовий зазор, абсолютний баланс сил і жодної фальші. Коли контур працює за цим принципом, весь непотріб навколо відпадає сам собою, а в системі залишаються тільки перевірені, рівноцінні елементи.
 Керуючись саме цією внутрішньою логікою, у 2007 році я нарешті зібрався з думками й вирішив з'їздити в село свого дитинства.

Наша трійка розстрілами, звісно, не займалася, але перелякане село до 23:00 чекало своєї участі зі справжнім тваринним страхом. Привіз Семків Ігор якусь комісію — і система поплавилася. Сільрада терміново запрацювала в авральному режимі, кабінетні чиновники ганяли свої папірці та рішення, як на швейній машинці Зінгера. Село за цими нічними рішеннями тепер чекало в майбутньому на нову еру комунізму, але чомусь виключно з австрійським акцентом.

[*] Історична довідка: «Трійка» Сталіна — репресивний орган НКВС (1937–1938 рр.) у складі трьох осіб: начальника управління НКВС, секретаря обкому та прокурора. Виносили смертні вироки заочно, без суду, слідства та адвокатів.Мати померла ще у 2004-му, залишивши неприкаяну дельовану хату на дві кімнати з великою кухнею. Будинок звели ще у 1964 році, останні штрихи перед здачею робили мої діди (один рідний — із Дзвиняча під Заліщиками, інший — дід-приймак). 
Попри роки пустки, хата виглядала непогано.Пам'ять підсунула спогад з дитинства: як підкрадався до відкритої пляшки пива, тихенько наливав у стограмівку і ховався в кущі святкувати готову хату. Але замість пива там опинилася... рафінована соняшникова олія. Ковтнув — і запам'ятав на все життя. Олія стала попередженням будівельникам: ніколи не роби впевнено те, чого не знаєш, завжди роби тест-перевірку!
 Повернення на стару орбіту через Фейсбук принесло розчарування. Колишні однокласники та друзі дитинства після кількох повідомлень зникали в тиші. Я терпів два місяці, а потім виставив ультиматум: або відповідь протягом доби, або блокування. Спостерігачів за моїм життям мені не потрібно. Заблокував усіх, навіть найкращого друга молодості Володю — талановитого хлопця, який колись захопив мене шиттям екстра-класу (від кльошів до сорочок), але, на жаль, просто спився.
 Їхати в село самому було моторошно, тривожила пам'ять Роду. Але з друзями море по коліна! Ми завантажилися в Субару нашого Контролера (Миколи) й помчали на пікнік. Поки ми на задньому сидінні тихенько робили "антиконтрольні дії" за допомогою гранчаків та чистої, прозорої рідини, Контроль лише спокійно кермував. Життя тільки починалося.
Приїхавши , загнали машину на подвіря сусіда Степана, ми швидко освоїлись на моєму подвірї і почали готувати шашлики. Ще не маючи закуски, ми прозору і рідку протестували вже троє на міцність і оригінальність. На запах неготових шашликів прийшов і Степан.
 Справжній терор у селі почався тоді, коли в нашій автономній системі закінчилося пальне. Тобто — марочне біле прозоре. Годинник невпинно наближався до півночі, душі трьох інженерів зажадали дозаправки, і ми рушили на штурм місцевої торгової інфраструктури.
 Микола не просто керував ВТК локомотиворемонтного — він був чинним депутатом Львівської міської ради. Його командно-бюрократичний, залізобетонний інтонаційний говір люди на підсвідомості сприймали як наказ пригнутися й не дихати. Коли Микола заходив у приміщення, повітря навколо густішало від авторитету владних структур.
 Першим під удар нашої трійки потрапив нічний гамазин. Продавщиця Надя в цей час мирно дрімала, аж поки в двері не зайшов Трійний Контур із міста. Микола оглянув вітрину суворим поглядом ревізора обкому й видав своїм фірмовим баритоном:— Нам дві пляшки оковитої. Для внутрішньої дезінфекції контуру.
 Надя глипнула на Миколу, потім перевела переляканий погляд на мене і ледь не впала в обморок прямо на ящик із хлібом. По селу миттєво пронісся німий набат: «НП сільського масштабу! Семків Ігор купляє горілку!». Для місцевих, які звикли бачити в мені зразкового сина вчителів, це було рівносильно прильоту марсіанського корабля. Надя тремтячими руками видала пляшки, ніби це були підзвітні гранати з бункера Мутькіна.
 Але цього нам здалося мало, і ми пішли штурмувати місцеве нічне кафе. Коли ми тримаючи англійську виправку переступили поріг, молодий колектив закладу миттєво зблід. Командний бас Миколи та наш із Валерою суворий інженерний вигляд звели нанівець увесь молодіжний вечір. У підсвідомості офіціантів та бармена загорілася червона лампа: «ІНСПЕКЦІЯ З ОБЛАСТІ! РЕВІЗІЯ! ЗАРАЗ БУДУТЬ СТРІЛЯТИ ЧИ ЗАКРИВАТИ!». Замість дискотеки в кафе запанувала космічна тиша військової прийомки.Катастрофа зафіксувалася о першій ночі, коли на об'єкт прибіг сам господар кафе — пан Андрій, чоловік на два роки старший за мене, непогана взагалі-то людина. Він летів через село в одних капцях, чекаючи на конфіскацію майна та ліквідацію ліцензії.
 Я оцінив кінематику його переляку, дружньо обійняв пана Андрія й спокійно скомандував:— Шановний, без паніки. Інспекція завершена, контур стабільний. Приєднуйся.
 Андрій перевів подих, витер піт із чола й радісно інтегрувався в наше застілля. Найкумедніше, що за весь цей «інспекційний» бенкет ми, як справжні львівські батяри, не заплатили жодної крони — господар особисто підносив дефіцит ради порятунку закладу.
 Ближче до третьої ночі ми повернулися до бабиної хати, де до нас приєднався сусід Степан. Наш хоровий інженерний спів під залізне «Прозіт!» село слухало в німій покорі рівно до 4:00 ранку. Ковтаючи звуки, місцеві партизани сиділи під ковдрами, мовчки констатуючи перемогу львівського Тріумвірату над сільським біоритмом.
 А о четвертій почалася епічна епопея лягання поспати. Наш Контроль — Микола — звик у своїй депутатській квартирі спати виключно в піжамі, якої, ясна річ, у село не взяв. Почалися гарячкові нічні пошуки текстильного дефіциту в бабиних скринях. Єдиним адекватним залізобетонним замінником за розміром і жорсткістю виявилася... шовкова рожева комбінація моєї старшої сестри.
 Микола гордо натягнув цей шедевр галицької моди на свої депутатські плечі, Валера ліг поруч тримати баланс системи на великому ліжку, а я з чистою совістю заснув на маленькому диванчику, закривши контур безпеки вечора.
Розв'язка наступила вранці, рівно о 13:00. Наш Стабілізатор Валера відкрив очі, оцінив картину реальності, де поруч із ним на подушці хропів суворий начальник ВТК локомотиворемонтного заводу в рожевій жіночій комбінації із мереживом, і тихо, затинаючись від вищого перфекціонізму, прошепотів мені:— І-Ігорю... Дай Слово почесті, що ні-нікому в житті не розкажеш, що я с-спав з мужиком у ж-жіночій комбінації... Бо матриця не витримає.
 Я тоді мовчки кивнув. Але сьогодні я навмисно порушую це Слово! По-перше, Валера мій другий том на Букнеті все одно принципово не читає. А по-друге — така залізобетонна правда життя занадто хороша, щоб ховати її в шпигунських лабіринтах еміграції!