Розділ 7.

 Дефект «говорильника» та Вічність
9 червня 2025 року наш трикутник розпався. Наш Контроль, наш вірний друг Микола, після підступного інсульту відійшов у Вічність. Через наслідки власної черепно-мозкової травми 2022 року (ЧМТ викликала раптовий страх перед натовпом і ступор поза домом) я не зміг побувати на його похороні.Але Микола прийшов сам — у дивному сні. Я бачив його і Валеру в робочих комбінезонах, наче титани, вони височіли над руїнами будівель аж до горизонту. Микола за звичкою потирав руки (що завжди означало добрий куш) і казав: «От ми тут напрацюємося!». А за півтора місяця приснився другий сон: Микола дивиться в об'єктив бінокля й жорстко наказує: «Передай Светі (його Половинці), що з Павліком буде все гаразд. А Валері перекажи: якщо з'явиться тут незабаром, я йому яйця відірву! Зарано вам сюди. Я ще навіть план фундаментів майбутніх споруд у Вічності не весь продумав. Топай звідси, не заважай».Микола пішов першим — готувати майданчик. А я залишаюся за своїм армійським американським EliteBook під номером 001, щоб мінувати цифрову реальність нашою залізобетонною правдою. Генератор рухається, Стабілізатор Валерій його стабілізує.Натовп приїжджих, що лавиною хлинув до Львова, вважав Валеру наївним простаком через його особливий інженерний устрій — «дефект говорильника». Валера фізично не міг брехати. Варто було йому спробувати злукавити, як мовний апарат блокував систему, видаючи важке затинання. Люди думали — слабкість, а я бачив вищу форму перфекціонізму. Людина була технічно запрограмована на правду. Якщо Валера нарешті відкривав рота — це було залізне рішення, яке не підлягало оскарженню.