Розділ 4.

 Матримоніальний нуль та дві Марії
Жити й працювати на підвищених обертах без надійного запобіжника завжди було небезпечно. До 1985 року я працював Генератором ідей, а Валера тримав позицію Стабілізатора. Система крутилася справно, але іноді йшла в такий рознос, що нам заріз був потрібен Тормоз.І Фортуна підкинула його в особі Ірини Яблонської — дипломованого економіста, галичанки з польським магнатським корінням, яка вміла прораховувати баланси так само чітко, як ми — зазори на конвеєрі. Ми дружно назвали її Графинею. Вона з'явилася в нашому закритому контурі з фірмовим гонором і копицею чорного волосся, миттєво зачарувавши нас обох.Оскільки вона сподобалася нам двом одночасно, чоловіча аналітика прорахувала рівняння: шанси Ірини вийти заміж за когось із нас становили рівно 0%. Жоден не збирався руйнувати батярську точність нашого тандему через матримоніальні викрутаси. Ми створили для неї абсолютний нульовий контур безпеки: повний захист і жодних шансів на шлюб. Вона це зрозуміла й спокійно вийшла заміж за іншого перфекціоніста — Кухаря. А Ірина стала нашим надійним Економічним Гальмом, яке вчасно зупиняло шалені затії тверезим розрахунком кошторису.Працюючи на одному виробничому об'єднанні інженером-конструктором, я паралельно підробляв на іншому заводику простим вантажником. Система блату цвіла пишним цвітом: до 16:00 я був інженером, а з 16:01 — уже студентом-вантажником. Комп'ютеризація тоді робила лише перші кроки, тому така проста схема працювала як швейцарський годинник. Аж поки в закритий контур не втрутилася містика біології.Заходжу я в напівзатемнену лабораторію секретного цеху, де збирають спецтехніку. Бачу технолога Марію Василівну — мою таємну мрію (хоча сам я вважав себе худорлявим "не зовсім уродом", порівняно з її красою). Запитую про виконання службових записок щодо Пульта І 176. Вона дивиться на мене круглими очима й мовчить як партизан. За хвилину в цех заходить... ще одна Марія в такому ж білому халаті!У мене в голові пронеслася думка про збій матриці. Виявилося, у Марії є абсолютна копія — сестра-близнючка! Коли ситуація прояснилася, ми троє реготали так, що ледь не зірвали квартальний план військової прийомки. Головне було — навчитися їх розрізняти, адже мітки на халатах не допомагали (вони вдягалися не дивлячись), а ходити цехом із придуркуватим виразом обличчя не хотілося — кадебісти скрізь шукали шпигунів.