Трійки Сталіна будівельні

Розділ 2. Трійка в селі. Розстріл відкладається

Скільки можна боятись показатись в хаті свого дитинства. Мати вже давно померла оставивши неприкаяну хату — дельований будинок з 2 кімнатами, великою кухнею і нормальною кладовкою. Зданий будинок в експлуатацію ще в далекому 1964 році. Проте хата виглядає непогано навіть покинута потомками тих, хто її ставив. Останні штрихи перед здачею бабі для проживання зі мною зробили мої діди: настоящий з Дзвиняча під Заліщиками і діда-приймака.

І пам'ять підсуває спогад, як підкрадаюсь до бутилки відкритої з пивом і тихенько наливаю в стограмівку і в кущі. Зараз буду святкувати готову хату. І відсвяткував кількома ковтками... олії рафінованої. Полюбив я олію десь вже через років 15. Але спогад про будівельну індустрію і травми психіки пронеслись через тисячоліття і відгукнулось ЧМТ. Олія соняшникова виходить попередженням будівельникам: не роби упевнено те, чого не знаєш. Завжди роби тест-перевірку.

Повернення на стару орбіту завжди несе в собі ризик. Село має погану ауру і поганих духовно людей, крім деяких сімей. В даний час я пробував повернутись в село через Фейсбук і провал. Людина стає другом, може раз відписати чи два і все — тишина. Я терпів з 2 місяці, а потім всім окремо ставив ультиматум. Відпис протягом доби або блокіровка. Спостерігачів за мною мені не потрібно. Заблокував я ВСІХ. Ті, що були моїми однокласниками 2 роки, і друзів в селі в дитинстві. Прекрасну людину-друга в молодості найкращого друга — заблокував також. Володя, сирота, який і мене захватив ефіром пошиття чогось, від кльошів до сорочок екстра-класу, виходець з сім'ї родини-крадіїв — просто спився в наш час. А читати незрозумілі абракадабри його п'яного розуму я не захотів. Відношення моє до села ви відчули.

В село їхати не хочеться зовсім, але потрібно 100%-тно. Батьки в могилі на кладовищі села зовуть мене пам'яттю Роду. Мати покинула обору в 2004, а зараз уже 2007, і я ще в покинутій хаті не спав. Боюсь і крапка. А з друзями мене море по коліна. Поговорив з друзями, і ми вже мчимо на машині Контролера до батьківської оселі на пікнік. Як гарно їхати з гранчаками на задньому сидінні СУБАРІ і тихенько робити антиКонтрольні дії. Чиста, прозора, без запаху рідина монолітом закріпляла наші дальші дії. Контроль не виказував заздрощів. Наше життя тільки починається, а ми вже їдем в АБОРИГЕНІЮ.