Розділ 8 Після Джерела

Повернення було зовсім іншим.

Дівчата йшли тією самою стежкою, якою прийшли, але тепер вона ніби відкривалася інакше. Трава не просто хилилась — вона ніби віталась. Повітря стало щільнішим, наповненим тонким післясмаком магії. У тиші чути було, як у пляшечках, прив’язаних до пояса чи затиснутих у долонях, вода ледь помітно тремтить.

— Здається, ми трохи світимося, — озвалась Рута, озираючись на Лілі.

— Це просто емоції, — всміхнулась та, але її щоки справді світилися трохи більше, ніж зазвичай.

Коли вони ступили назад у двір Відбору, повітря там уже гуділо — хтось повернувся до них, хтось ще ні. Хтось — уже не повернеться.

— Ваші кімнати відкриті. Відпочиньте. Опівдні — обід, — промовила знайома жінка в зеленому. Її погляд ковзнув по кожній з них, зупинившись трохи довше на пляшечці Олі. — не спізніться.

Кімната зустріла теплом і тишею. Ліжка були застелені, вікна розчинені, і ззовні долинав запах чогось смачного — хліба, свіжої зелені, трохи кориці. Хістер одразу лягла, заклавши руки за голову.

— Не думала, що відчуття «я прожила тиждень за кілька годин» стане нормою, — пробурмотіла вона.

— Ми не просто ходили, — озвалась Лілі, сідаючи біля вікна. — Ми щось лишили там. І щось принесли назад.

— Це точно, — погодилась Оля. Її пляшечка досі світилась. Вона поставила її на поличку над ліжком, і світло ковзнуло стіною, ніби затрималось прощатися.

———-

Під навісом на подвір’ї столи переставили: тепер кожна група мала окремий простір. Дівчат розсадили по компаніях, щоб вони могли сидіти разом, спостерігати за реакціями один одного й обмінюватися враженнями.

Їжі було вдосталь: тушковані овочі з пряними соусами, медові коржики, рис із лавандою, печені груші з сиром. Але всі їли пошепки або мовчки, ніби поважаючи магічну тишу подвір’я після ранкового завдання. Навіть легкий вітер, що колихав траву й гілки дерев, здавався частиною цього ритуалу.

Жінка в темно-зеленому знову з’явилась. На цей раз поруч із нею стояв той самий сивочолий з храму — його мантія сяяла менш яскраво, але все ще вловлювала світло.

— Сьогоднішнє завдання завершено. Джерело дало відповіді — навіть якщо ви ще їх не розшифрували, — мовила вона рівним голосом. — Але дехто вже не продовжить далі.

У залі стало тихо. Вітер за вікном, здавалось, теж зупинився.

— Група зі сходу — троє повернулись. Одна дівчина… не впоралась. Вона була не готова прийняти своє віддзеркалення. Її вже проводили до Врат Повернення.

З одного столу почулося легке всхлипування.

— Це не поразка, — спокійно додав чоловік. — Це чесність. Ефірія приймає не всіх — лише тих, хто готовий змінитись.

— І ще троє відмовились самі, — сказала жінка. — Це також вибір. Вільний. Як і має бути.

Оля озирнулась — навколо столу дівчата сиділи мовчки. Хтось зіщулився. Хтось обіймав себе руками. Хтось, як Рута, нервово ковтала чай із мисочки.

— Ми пройшли? — прошепотіла вона.

— Ми ще не скінчили, — відгукнулась Хістер.