Розділ 5 «Чиста вода й перші відлуння»

Сонце ще не піднялося високо, коли до будиночка підступили легкі кроки. Стук у двері був лагідний, але наполегливий.
 

— Дівчата, пора, — пролунав спокійний голос. —

За дверима чекали жінки в однакових  накидках кольору топленого молока. Вони не поспішали, говорили м’яко, з доброзичливою усмішкою. Кожна дівчина отримала свою провідницю, яка супроводила її вузькою стежкою до окремого шатра, натягнутого над дерев’яним настилом біля невеликого джерельця. Повітря було свіже, вогке, напоєне запахом м’яти, хвої й ще чогось невловимого — ніби самої тиші.

У шатрах панував півморок. Тонке полотно стін пропускало світло м’якими хвилями. Посередині стояли дерев’яні стійки, на яких висіли складені тканини, а на низьких столиках — глиняні глечики з теплою водою, дерев’яні миски з пахучим зіллям і крихітні скляні флакони з оліями.

Жінка, яка супроводжувала Олю, обережно розстебнула її старий одяг і складала його, ніби з повагою до минулого життя.

— Ти прийшла з одного світу до іншого, — мовила вона, — а тут усе починається зі світла й води.

Вода була ніжно-теплою, пахла чабрецем, квітами й дощем. Волосся обережно вимивали, ніби звільняючи від чогось зайвого. Потім — руки, плечі, спина, ноги. Жінки не поспішали. Це не була звичайна гігієна — це був ритуал прийняття. І навіть тиша була частиною його.
 

На завершення обливали ледь прохолодною водою з джерела — для пробудження.

Оля стояла з заплющеними очима, і їй здалося, що весь її старий світ — студія, маршрутка, буденність — змився в дерев’яну підлогу під ногами.

Після омовіння їй подали новий одяг. Сорочка до колін із тонкої, легкої тканини молочного кольору — майже білої, але з теплим відтінком. Поверх — короткий жилет із м’якої лляної тканини й пояс, вишитий сріблястими нитками. Спідниця була довга, трохи прозора проти сонця, теж молочного кольору, а на ноги дали м’які капці зі світлої шкіри.

— Це одяг початку, — сказала жінка, зачісуючи Олі косу. — Тут усе починається чистим.

Усі дівчата вийшли зі своїх шатрів приблизно одночасно. Вони вже були не ті, хто вчора ступив у цей світ. Хтось ішов мовчки, хтось з легкою усмішкою, з оплетеним волоссям і блиском очей.

—————

У центрі подвір’я стояв  стіл з кришталевими пляшечками. Перед ними знову постала жінка в накидці, трохи старша, з рисами обличчя, які викликали повагу.

— Сьогодні — перше завдання, — мовила вона. — Ви підете групами. Шукайте джерело. Наберіть воду в кришталеві кубки. Занесіть її до храму Елементарів. Кожна вода — як дзеркало. Як вона відгукнеться на вас — так і дізнаєтесь, чи пробуджується ваше єство.

Юнак у сріблястому додав:
 

— Храм не відкриває все одразу. Але вода пам’ятає. І реагує. Як і магія.