Розділ 3 Прокидається світло

Ранок був ще зовсім молодий. М’який серпанок лежав на полях, вкриваючи зелені пагорби, немов ковдрою. Пташки ще не співали на повний голос, але світ вже тремтів від того особливого передчуття, яке з’являється на межі ночі й дня.

Я прокинулася рано вдосвіта, як завжди. Давалася взнаки стара звичка. Сонце ще не зійшло, але небо світліло, наче саме готувалося до чогось урочистого.

Дівчата ще спали. Я тихенько встала з ліжка й накинула на плечі накидану з вечора кофтину. Стара дерев’яна підлога скрипіла під ногами, але я вже навчилася ходити майже безшумно. Вийшла з кімнати — не хотілося будити інших.

Надворі було свіжо, з запахом вологої трави й диму. Я вдихнула на повні груди. Тут, у селищі, щось було інакше. Повітря ніби наелектризоване. Я не знала, що це — але щось у мені знало.

«Ближче до природи, дитино. Лише вона здатна розбудити дари…» — згадались слова провідниці, тієї, що нас зустріла. Вона була похилого віку, з очима кольору стиглої сливи. І коли говорила — ніби не до всіх одразу, а до кожної окремо. До мене — точно.

Я присіла на лавку біля порогу. У кутку подвір’я розквітали дивні синюваті квіти, яких я раніше ніколи не бачила. У їхньому тремтінні було щось магічне. І — живе.

Повітря було свіже, настояне на травах і вранішній росі. Пахло чебрецем і якоюсь невідомою пряністю. Десь у хліві рохкало створіння, схоже на свиню.  Поруч копирсалась у землі курка з трьома лапами.

— Мабуть, це нормальні тут кури, — прошепотіла Оля собі.

Вона сіла на східцях і втупилась у горизонт. Десь там — місто, принци, вибір. Але зараз тут — спокій. І тиша. Та сама, яку вона любила вдома, перед ранковим ефіром, з чашкою кави в руці.

Тільки кави тут не було. І Wi-Fi теж.

— Ти вже не спиш?

Я обернулась. На порозі стояла Лілі — русява, розтріпана, з накинутим на плечі старим пледом.

— Прокинулась, бо почула запах чогось смачного, — вона потягнулась носом у повітрі. — Думаєш, тут готують сніданок?

— Якщо це курка на три лапи, то я, мабуть, пас.

Лілі хихотнула. Присіла поруч. Обидві мовчали кілька хвилин, поки не з’явилася третя — руденька в окулярах. Та не йшла, а буквально підстрибувала, захоплено розглядаючи все довкола.

— Ви бачили, що там росте на клумбі? — почала вона з порога. — Щось між полуницею й фіалкою! І воно ніби ворушиться, якщо довго дивитись!

— Може, ще й говорить? — буркнула Лілі.

— Ха! Це було б круто, — Рута аж сяяла. — До речі, я вчора знайшла книжку в кімнаті. Може, це казки, але деякі сторінки були пусті, а зранку — вже з текстом!

— Справді? — Оля звела брови. — Ти впевнена?

— Абсолютно.
 

———————

Звідкись із будинку почувся легкий звук — ніби вода потекла по камінню. Я насторожилася.

— Дівчата?.. — покликала, але у відповідь — тиша.

Я повернула голову й побачила, як обабіч хати по вікнах пробігла тонка, ледь помітна крига. Вона зникла за мить, ніби її й не було.

— Що це, чорт забирай?..

У ту ж мить двері однієї з кімнат розчинилися, і на поріг вийшла руденька з окулярами. Рута ще витирала очі, але виглядала дуже серйозно.

— Ти це бачила? — запитала вона тихо.

Я кивнула.

— І що це було?

— Дар… — почувся третій голос. То була Хістер. Вона вийшла надвір без взуття, у довгій нічній сорочці, з блокнотом у руках.

— У когось проявився дар, — сказала вона, не кліпаючи. — Я відчула. Він… холодний.

— Це не ти? — насторожено запитала я.

— Ні, — похитала вона головою. — Мій уже прокинувся.

Ми мовчки подивилися одна на одну.
 

— Може, це Діла, — обережно припустила руденька. — Вона вчора дивно поводилась…

— Може бути, — знову Хістер. — Але обережно. Її енергія…вона дещо хижувата.

З глибини дому долинув вигук. Потім — дзенькіт. Двері на іншому боці будинку відчинились, і з них вискочила одна з дівчат, прикриваючи обличчя.

— Вона це зробила! — кричала. — Вона заморозила всю миску води!

Оля, Лілі, Рута і Хістер одночасно підвелись.

— Що сталося?

— У ванній! — дівчина задихалась. — Я заходжу — а там лід на дзеркалі! І вода в тазику — як камінь!

— Хто? — Лілі вже йшла в дім.

— Діла. Та, що з каштановим волоссям. Вона просто сиділа на краю ванни, і… і щось шепотіла. А тоді — хрусь! Все, як у мультфільмах!

 Хістер дивилась на дім. Очі її стали темнішими.

— Це почалось, — прошепотіла вона

— Що? — Оля ще не встигла зрозуміти.

— Пробудження. Вона — одна з перших. Але не найнебезпечніша. Не найбільша загроза. Поки що.

Оля озирнулась на інших. Раптом їй стало холодно.

— А я?

Хістер зустріла її погляд.

— Ти — остання. Але твій час прийде. І він змінить .

Любий читачу!

Ефірія радо відчинила тобі свої обійми — і авторка щиро тішиться, що ти поруч.

Залиш коментар — це не просто слова, це справжня підтримка, що допомагає творити далі.