Глава дев’ятнадцята: «Смалець»

- Ситуація, загалом, поки є контрольованою. Опір триває вже понад два місяці. За цей час противник так і не наважився робити значні просування в західних та північних областях України. Натомість на Лівобережжі ситуація близька до критичної. Ще гірше стан справ у наших західних сусідів: значна частина Польщі вже здалась на милість ворогам, росіян вже зафіксовано у Сербії, Хорватії та в Угорщині. Місцеві «ждуни» аж розквітли. Нічого доброго нам це не несе, от-от – і нашу державу затиснуть у «кліщі», а потім, мабуть, підуть у штурм або моритимуть блокадою. Який варіант із цих двох кращий? Мабуть, перший. Але наразі є інфільтрація ворожих військ у незначних кількостях в районах населених пунктів Яворів, Горохів, Нововолинськ, Самбір та неподалік від Стрия. Чи це повноцінне просування, чи вже повноцінний десант? Але їхні плани вже зрозуміло. Я впевнений що й нас теж вже не можуть недооцінювати, тому й роблять все обережно. Знають що ми тут є і битимемось до останнього подиху!.. Зараз у нас є одна задача: ост тут через річку є невеличкий міст, який досі стоїть чомусь. Наша задача – здійснити розвідку та, за можливості, вивести з ладу цей міст.

Командир далі розповідав про план, що мав сповільнити просування ворожих військ у напрямку столиці Галичини. Бійці мали непомітно дійти до зазначеного місця та знищити міст, а потім повернутись до розташування.

На виконання цього завдання командир поставив 10 бійців, серед яких були й Андрій та Єва. Перед виходом всі повечеряли, помолились, підготували зброю та все необхідне, і під покровом ночі, здійснивши попередню розвідку на предмет відсутності ворожих безпілотників у повітрі, вирушили на завдання через густий ліс. 

Перед виходом Андрій помітив як Єва взяла дві гранати та заховала їх у холошу. На запитання Андрія, відповіла «на всякий випадок».

Бійці пересувались швидко та до ранку не робили жодної зупинки. Коли вже почало розвиднятись, зупинились в гущавині лісу так щоб бути максимально непомітними. По периметру поставили вартових, інші в цей час відпочивали, і так час від часу змінювались.

Коли вже почало вечоріти, сіли повечеряти перед тим як знову рушити на завдання. Прямо на землю почали розкладати прості але ситні наїдки: хліб, тушонка, квашені огірки та сало, яке один із бійців почав нарізати тоненьким шматочками та викладати прямо на хліб.

Помолившись, бійці почали вечеряти, і лише Єва нічого не їла. Вона здивованим поглядом спостерігала як інші уплітають сало з часничком.

- Мала, чого не їси? – запитав один з хлопців.

- Fuj! Czy to smalec? Jak ktokolwiek może to jeść? (Фу! То є смалець? Як його можна їсти?), - запитала Єва.

- Який, вбіса, смалець? То є сало – найкращий у світі делікатес! Молодість, сила, краса, енергія.

-  Smalec...

- То у Вас, в Польші, «Smalec», а в нас це сало. Це – зовсім різні речі. Спробуй.

- Spróbuj, kochanie! Robi się to tak: bierzesz kawałek słoniny, kładziesz go na języku, zagryzasz chlebem, dodajesz odrobinę czosnku i ogórka kiszonego – i po prostu się delektujesz. To czysta rozkosz! (Спробуй, кохана! Ось так, береш сало, на язик, кусаєш хлібчик, часничок та огірочок - і насолоджуєшся. Це справжній кайф!), - Андрій зваблював Єву на смаколик.

- Czy nie poczuję się źle? (Мене не знудить?), - запитала Єва.

Бійці ледь не понадривали животи від сміху. Єва не мала виходу, тож була змушена спробувати. Вона довго вибирала найменший шматочок сала, обережно взяла його кінчиками пальців, роздивилась, прибрала спеції, поклала на шматочок хліба та обережно зробила перший «кусь»…

Андрій дав їй зубчик часничку та огірочок. Дівчина відкусила часника, трохи скривилась… Всі довкола завмерли в очікуванні її реакції, і ця реакція була несподіваною! Дівчина немов «з голодного краю» почала буквально запихатись цією смакотою.

- Jest naprawdę pyszne! (То є дійсно смачно!).

- Подобається?

- Tak. Niedościgniony. (Так. Неперевершено).

- Ооооо! Наша дівка!

- Це справжнє домашнє сало. Добрі люди в одному з сіл нас пригостили. Дійсно смачне. Моя бабуся так колись солила. Брала свіже домашнє сальце з тоненькою проріззю, з тоненькою шкіркою, обсмаленою соломою, різала на невеликі шматочки, перетирала сіллю, перцем, часником, петрушкою, просушувала та складала у ящик із луговим сіном. Сіно надавало салу неймовірного смаку та дозволяло зберігатись довго. Коли у нас солили сало то потім пів села прибігало за смачним. Так як уміла солити бабуся – так ніхто не умів на все село.

- Ogórek kiszony to prawdziwe arcydzieło! Mogłabym zjeść całe wiadro takich ogórków od ręki. Uwielbiam słone przekąski. (Солоний огірок - це взагалі шедевр! Я б таких зараз відро з'їла. Я, взагалі, полюбляю солоненьке).

Повечеряли, трохи перепочили. Андрій раптом почав помічати як Єва ледь не втратила свідомість, а потім різко підхопилась та кудись пішла. Андрій наздогнав її та побачив як дівчина стоїть біля дерева та, скрутившись, тримається за живіт.

- Och, kochanie! Musiałeś za dużo zjeść, prawda? (Ох, кохано! Ти забагато з'їла, мабуть?)

- Nie wiem. (Не знаю.).

- Czy źle się czujesz? (Тобі погано?).

- NIE.

- Ostatnio nie jesteś sobą. Co się stało? Czy mógłbyś mi to wyjaśnić? (Останнім часом ти сама на себе не схожа. Що трапилось? Може поясниш мені?).