Глава п’ятнадцята: «Оточення»

Як тільки почало розвиднятись, добровольці почали йти до місця збору. Пересувались швидко та постійно контролювали місцевість. Часто доводилось ховатись від дронів та авіації. Без машин шлях буде довгий, складний та виснажливий, але іншого варіанту немає. Кількість провізії та набоїв обмежені, тому воювати з таким запасом дуже складно. Але протриматись певний час та завдати ворогові шкоди можна.

            Йшли весь день майже без зупинок та допомагали пораненому побратимові пересуватись, здолавши близько 25 км. На щастя, ворожих військ на шляху не траплялось, але небо було повністю під їхнім контролем. Ввечері зупинились щоб переночувати. Харчі та воду використовували максимально економно.

            Наступного дня продовжили рух до визначеного місця. Пересувались обережно, уникаючи відкритої місцевості. Звідусіль продовжували лунати вибухи, працювала авіація.

            Пройшовши чергову болотисту ділянку вийшли до невеличкої галявини. Командиру одразу не сподобалась ця місцевість, але…

            Раптово почали лунати пострілі, вибухнула граната. Командир та ще один боєць були убиті одразу, інші встигнули впасти на землю та повзком знайти більш безпечні місця. Хтось заховався за деревом, хтось – за каменюкою. Стріляли, здавалось, звідусіль. Гілки та кора з дерев падали на готову, кулі свистіли.  

            Добровольці почали відстрілюватись, але не бачили звідкіля саме ведеться вогонь. З усіх сторін було чутно автоматні черги та вигуки: «Абхаді! Давай, с боку абхаді!», «Доложить командованию», «Нужно подкреплєніє». Між деревами почали туди-сюди бігати ворожі військові. Добровольці, зайнявши зручні місця, почали поступово прицільним вогнем ліквідовувати ворогів один за одним. Але ворожий кулеметник не давав хоч трохи висунути голову.

            По добровольцям почали вести вогонь з флангів, а це означає що їх поступово беруть в оточення. Ситуація була близькою до критичної. Двоє ворогів підійшли дуже близько, і лише декілька ручних гранат, кинутих в їхню сторону, змусили їх стати «хорошими».

            Єва, не втрачаючи можливості, швидко змінила свою дислокацію та, не зважаючи на кулі, що пролітали у неї над головою в лічених сантиметрах, перебігла метрів 50, лягла на землю, заховавшись за трухлявим стовбуром дерева, прицілилась та з першого ж пострілу знешкодила кулеметника.

            Без вогневої підтримки кулемета ворог почав панікувати, чим і скористались наші добровольці. У ближньому бою вони швидко знешкодили залишки окупантів, але, нажаль, і самі зазнали втрат – загинули командир та двоє бійців, один з них той що вже був пораненим. Один з бійців мав важке поранення в плече, Єва, Андрій та ще один молодий хлопчина залишились неушкодженими.

            Все затихло, але треба йти далі. Оглянули тіла вбитись загарбників  та перевірили знайдені документи. Вбиті були громадянами російської федерації та мали відповідні військові квитки. Всіх було мобілізовано близько місяця тому. Також було знайдено роздруковані карти місцевості з мітками, стрілочками та примітками.

            Залишатись тут було небезпечно, оскільки підкріплення може прибути на допомогу. Немає часу навіть на те щоб поховати тіла своїх побратимів. Ніколи було навіть попрощатись з ними.

            Взяли з собою якомога більше харчів, води та набоїв, і вирушили далі по карті та компасу. Поранений боєць пересувався за допомогою побратимів та час від часу просив перепочинку. Йшли аж поки не почало темніти. На ніч знайшли місце де можна перепочити до ранку, але постійно пильнували щоб ворог не застав зненацька.

            День, другий та третій продовжували рух. Але, під час відпочинку були помічені ворожим безпілотником. Зі стрілецької зброї цей дрон було збито, але ж ворог їх побачив та, швидше за все, йде по слідам.

            І дійсно, вже за пів години  десь вдалечині почувся гуркіт машин. Доведеться знову прийняти бій – можливо, останній. Здалеку було видно як чотири легкові машини зупинились, з них вийшли військові, а вже за декілька хвилин з іншої сторони почувся гул БМП.

            - Proszę, idźcie beze mnie, proszę. (Будь ласка, відходьте без мене, прошу), - звернувся поранений боєць до побратимів.

            - Nie pójdziemy nigdzie bez ciebie, bracie. Będziemy tutaj i stoczymy walkę razem. (Ми нікуди не підемо без тебе, брате. Ми будемо тут та приймемо бій разом), - відповів Андрій.

            - Nie rób głupich rzeczy. To dopiero początek. Nie mamy nic przeciwko bojowym wozom piechoty. Odejdź, szybko, proszę! Nie mogę iść dalej, nie mam już siły. Mam granaty, karabin maszynowy – zabiję tylu, ilu się da. A ty wciąż musisz dotrzeć do naszego i dalej się opierać... Ile jesteś wart? To rozkaz! (Не робіть дурниць. Це все лише початок. Нам нічого протиставити проти БМП. Відходьте, швидше, прошу! Я не можу далі йти, сил вже немає. У мене є гранати, автомат - уб'ю стільки скільки зможу. А вам ще треба дістатись наших та продовжити супротив... Чого стоїте? Це наказ!).

            Поранений боєць дійсно вже не мав сил йти далі та щиро хотів щоб його побратими залишились живими. Побратими не хотіли його полишати, але все таки послухали. Попрощались та швидко побігли далі – Єва, Андрій та ще один хлопець.

            Поранений боєць лежав, спершись спиною об дерево. Він боковим зором добре контролював фланги та бачив як ворожі вояки трьома групами по 2-3 людини просуваються в його напрямку  за підтримки БМП.