Глава чотирнадцята: «До бою!»

- Spójrz, jaki jest piękny. Czysty, dobrze noszony, lśni. (Дивись який гарний. Чистенький, новенький, аж блищить), - вихвалялась Єва отриманим автоматом перед Андрієм.

- Tak, - зітхнувши, відповів Андрій.

- Ale spokojnie, kochanie! Wszystko będzie dobrze. (Та розслабся, коханий! Все буде добре).

- Więc ja mówię... A ty, nie martwisz się? (То я так... А ти що, хіба не переживаєш?), - запитав хлопець та подивився в очі коханій.

- Nie... ja...

По дівочим щічкам почали текти сльози. Єва «впала» в обійми Андрія та розплакалась.

- Nie! Nie! I znowu „nie”! Nie tak wyobrażałam sobie swoje życie! Wydawało się, że oto jest, moje szczęście, a tu nadchodzi ta cholerna wojna... Niech będą przeklęci ci, którzy ją rozpętali! Suko, nienawidzę tego! (Ні! Ні! І ще раз "ні"! Не так я уявляла своє життя! Здавалось, ось воно, моє щастя, і тут ця клята війна... Нехай будуть прокляті ті хто почав війну! Сука, ненавиджу!).

- Wszystko będzie dobrze, moja droga. Będziemy razem. Wszystkie wojny prędzej czy później się kończą. I wszystko będzie dobrze. Będziemy żyć, będziemy mieć dzieci. (Все буде добре, моя люба. Ми будемо разом. Всі війни рано чи пізно закінчуються. І у нас все буде добре. Будемо жити, будуть діточки).

- Do samochodów! Jedziemy. (По машинам! Вирушаємо), - десь вдалечині роздався голос командира.

Добровольці, яким командували бійці з бойовим досвідом, швидко сіли до машин та вирушили. Їхнім завданням було швидко та непомітно для ворога доїхати на визначений рубіж, зайняти позиції та чекати на ворога, що просувався колонами як у 2022 році, в засідці.  Їхали дуже швидко ґрунтовою дорогою через ліс. Єва була за кермом старого «пікапу»  - і саме тут стали в пригоді стала її пристрасть до швидкої їзди. Дівчина з усієї сили тиснула на газ та міцно тримала в руках кермо, майстерно об’їжджаючи будь-які перепони на шляху.

Андрій сидів поруч на пасажирському сидінні. Він був спокійним, адже знав як вправно вміє кермувати Єва. Позаду сиділи ще двоє чоловіків, один з яких був українцем, що проживав у Польщі з 2018 року.

Всі були озброєні, мали достатній запас провізії та набоїв. У багажнику лежали речі, набої, гранатомет та купа різних «цікавих» штучок.

Доїхали до визначеного місця, зупинились. Командир вийшов до бійців, закурив цигарку та почав говорити:

- Jesteśmy prawie na miejscu. Nadszedł dzień, którego tak bardzo nie chcieliśmy! Wszyscy jesteśmy zmotywowani i przeszliśmy szkolenie. Ale ostatni raz pytam: czy są tacy, którzy nie chcą wypełniać swojego świętego obowiązku – bronić ojczystej ziemi? Rozumiem i nikogo nie będę osądzać. Są tacy? Krok do przodu! (Ми майже на місці. Ось і настав той день, який ми так не хотіли щоб настав! Ми всі вмотивовані та пройши навчання. Але востаннє питаю: чи є ті хто не хоче виконувати свій священий обов'язок - захищати рідну землю? Я розумію та нікого не засуджуватиму. Є такі? Крок вперед!).

Тиша… Пронизлива тиша… Лише десь високо в небі почулось «кравкання» ворона, що своїм криком ніби попереджав про біду. Але йому, мабуть, війна та трупи лише на радість…

Хвилина тиші, ніхто навіть не поворушився. Командир кивнув головою, ще раз  оглянув особовий склад та продовжив промову:

- Nie wątpiłem w żadnego z was! Dziękuję... Oznacza to, że zgodnie z planem jesteśmy teraz podzieleni na pięć oddzielnych grup, z których każda będzie odpowiedzialna za własne miejsce. Naszym zadaniem jest powstrzymać ofensywę tak bardzo, jak to możliwe, i zadać wrogowi maksymalne straty. Ostrzegam, że najprawdopodobniej nie będzie między nami żadnego powiązania, więc działamy na miejscu zgodnie z sytuacją. Proszę również, pamiętajcie, że mosty przed nimi są zaminowane, a w przypadku dalszego postępu wojsk wroga mosty zostaną wysadzone. Dlatego, jeśli to wyjdzie (jeśli Bóg pozwoli), pamiętaj o tym. Lepiej zniszczyć sprzęt, broń, zapasy w przypadku braku możliwości ewakuacji i wyjść na własną rękę. Masz pytanie?.. Nie? Dobrze. Na razie módlmy się...( Я не сумнівався кожному з вас! Дякую... Значить, зараз згідно плану розділяємось на п'ять окремих груп, і кожна з них буде відповідати за свою ділянку. Наша задача - максимально стримати наступ та завдати ворогові максимальних втрат. Попереджаю що між нами, швидше за все, не буде ніякого зв'язку, тому діємо на місцях згідно обстановки. Також прошу пам'ятати, що мости попереду заміновано, і у випадку подальшого просування ворожих військ мости будуть підірвані. Тому, якщо буде виходити (дай, Боже), пам'ятайте про це. Техніку, зброю, провізію за відсутності можливості евакуації краще знищити та виходити самостійно. Є питання?.. Ні? Добре. А зараз давайте помолимось... 

Молитва перед першим бойовим зіткненням… Тиша, яка лякає так як ніщо інше на світі. Десь вдалечині почувся звук винищувача, тому треба було квапитись. Невідомо чий саме то літак – свій чи ворожий.

Колона розділилась, і кожен далі поїхав своєю групою в кількості 2-3 автівки. Єва їхала слідом за джипом, а позаду на відстані їхав легковий автомобіль Згідно рекомендацій, їхали на відстані один від одного 150-200 метрів, задля того щоб у випадку потрапляння до засідки або обстрілу не бути одночасно знищеними.

Навкруги був густий ліс та болота, кому кількість шляхів для просування залишалась обмеженою. Але й ліс слугував непоганим прикриттям від ворожих безпілотників, що активно досліджували місцевість.