Глава дванадцята: «Знайомство з родиною»

Єва та Андрій вийшли із салону краси. Дівчина привела коханого до майстрів краси щоб навести «марафет». Андрію зробили круту зачіску, манікюр, чистку обличчя скрабом, відкоригували неголеність так щоб з часом відросла стильна борода. Всі ці процедури тривати близько трьох годин.

- Błyszczysz jak złota moneta. (Ти сяєш немов золота монета), - Єва не могла натішитись виглядом коханого.

- Tak. Nabijali się ze mnie przez pół dnia w tym salonie piękności. Dobrze, że jeszcze nie ogolili nóg ani nie zafarbowali włosów na różowo. (Ага. Пів дня наді мною знущались в тому салоні краси. Добре що ще ноги не поголили та не пофарбували волосся на голові у рожевий колір), - пробурмотів Андрій.

- Piękno wymaga poświęceń. Musisz dobrze wyglądać, zwłaszcza przed spotkaniem z rodzicami. (Краса вимагає жертв. Ти маєш добре виглядати, особливо перед знайомством з батьками).

- Łatwo ci mówić. (Тобі легко говорити).

- Nie martw się. Wszystko będzie dobrze. Mój ojciec nie gryzie. (Не хвилюйся. Все буде добре. Мій батько не кусається), - говорила Єва.

- A mama?

- Mama też. Nie martw się. (Мама також. Не хвилюйся).

- Nie martwię się. (Я не хвилююсь).

- Nie powiedziałbym tego. (Я б так не сказала).

Снігопад не припинявся. На дорогах трималась ожеледь, машини їхали повільно. Єва міцно тримала кермо свого позашляховика та уважно дивилась на дорогу. Двірники ледве встигали очищати скло від снігу та бруду.

В салоні автомобіля було тепло, навіть жарко, грала музика, пахнуло квітами та парфумами. Їхали за місто до батьків Єви – вони вже давно бажали познайомитись з Андрієм. Хлопець помітно хвилювався, що викликало посмішку в Єви. Вона час від часу краєм ока дивилась на хлопця та намагалась його підбадьорити щоб не хвилювався.

Їхали довго, оскільки на трасі були чималі затори. Будинок батьків знаходився далеко за містом на березі річки. Це був не будинок, а справжній палац, що не аби як виділявся серед інших будинків.

Маєток був оточений високим парканом, по всьому периметру були встановлені відеокамери. Паркан надійно приховував будинок та подвір’я. Біля будинку росли сосни, берези та дуби.

Зупинились біля воріт, декілька хвилин почекали. Ворота відкрились, до автівки підійшов кремезний охоронець в чорному піджаку. Він уважно оглянув вулицю, щось доповів у навушник, візуально оглянув автівку та підійшов до водійки. Єва привідкрила вікно та сказала:

- Ten facet jest ze mną (Цей хлопець зі мною).

Охоронець зазирнув до салону машини, потім щось сказав у навушник та жестом дав дозвіл на в’їзд на територію маєтку. Єва заїхала, охоронець швидко закрив ворота та стояв біля машини доки Єва та Андрій не зайшли до будинку.

Будинок батьків Єви мав три поверхи, а «мінусовий» поверх, де знаходиться басейн, спортзал та котельня. З димоходу виривався білий дим. Світло горіло на тільки на першому поверсі.

У коридорі при вході гостей зустріла служниця – жінка у робочому фартусі. На вигляд їй приблизно 50 років.

Служниця взяла у гостей верхній одяг та попросила пройти до вітальні. Йшли не поспішаючи. Андрій з відкритим ротом розглядав все довкола. Будинок з середини виглядав немов величезний готель, а кімнати в ньому такі що хоч у футбол грай.

Всі поверхні були чистими та до блиску відполірованими. Все блищало та сяяло немов у церкві. На стінах висіли величезні картини та фрески.

Зайшли до вітальні. Батьки вже чекали гостей. Стіл, що стояв посеред кімнати, був величезним – приблизно 10 метрів у довжину. На столі стояли різноманітні страви, вино та коньяк.

Батько сидів у кріслі  біля каміну та курив сигару. Мати сиділа у кріслі біля вікна та читала книгу. В кімнаті було тепло та затишно, пахнуло деревиною та смачненьким.

- Już na Ciebie czekamy. Zapraszamy. (Ми вас вже чекаємо. Проходьте), - мама Єви поклала книгу на бильце крісла, підійшла та обійняла доньку, а потім «протокольно» обійняла Андрія.

- Agnieszka! Przynieś mięso! (Агнешка! Неси м'ясо!) – скомандував батько до служниці.

Андрій та Єва сіли за стіл поруч, мати сіла з протилежної сторони, батько – далі від всіх поруч із каміном. Він прискіпливо оглянув доньку та її коханого, потягнув дим сигари та запитав:

- Jak się tam dostałeś? (Як доїхали?) – запитав батько.

- Spokojnie, tato. Drogi są w fatalnym stanie, ale damy radę (Все добре, тату. Дороги у жахливому стані, але їхати можна). – відповіла Єва.

- No cóż, dobrze, że przyszedłeś. Tak, chłopcze, poznajmy się. Ewa mi o tobie opowiadała. Ale chcę, żebyś ty opowiedział mi o sobie. Powiedziała, że ​​spotykacie się od dawna, - батько, насупивши брови, не відводив погляду від Андрія.

- Od 2022 roku, kiedy wybuchła wielka wojna, Polska stała się moim domem. Początkowo wszystko wydawało się obce i trudne, ale z czasem nauczyłem się języka, kultury, tradycji i hymnu tego kraju. Tak, jestem Ukraińcem, ale czuję się pełnoprawnym obywatelem tego kraju. Moi rodzice zostali w domu i bronią Ukrainy. Tata mówi, że powinnam tu zostać i budować własną przyszłość. Niestety, w domu wciąż nie ma spokojnego życia i nie wiadomo, czy kiedykolwiek będzie. Studiowałyśmy z Ewą na tym samym wydziale, gdzie się poznałyśmy. (З 2022 року, коли розпочалась велика війна, Польща стала моїм домом. Спочатку все здавалось чужим та складним, але з часом я вивчив мову, культуру, традиції та гімн країни. Так, я українець, але відчуваю себе повноправним громадянином країни. Мої батьки залишились вдома та захищають Україну. Тато каже що я маю залишатись тут та будувати власне майбутнє. Нажаль, вдома мирного життя досі немає, і чи буде колись взагалі - невідомо. З Євою ми навчались на одній кафедрі, де й познайомились).