Глава четверта: «Як було – вже ніколи не буде»

На підмогу пожежним приїхав ще один наряд, і вже невдовзі пожежу було локалізовано, а ще приблизно через годину повністю загасили всі осередки тління. Спочатку пожежні уважно оглянули всі постраждалі внаслідок обстрілу квартири, а потім допустили до огляду поліцейських. Мешканцям будинку, що терпляче чекали під під’їздом, поки що не дозволяли оглянути свої помешкання.

Трохи згодом поліцейські винесли на ношах загорнуте в чорний пакет тіло людини. Точніше, то були обвуглені залишки тіла, але добре що сусіди того не бачили. Нажаль, дива не сталось. У Любові Олексіївни та її пухнастика не було жодних шансів. Нелюди поцілили прямо в її квартиру, снаряд вибухнув на кухні.

Сусіди не стримували емоцій! Ось з ким воюють потвори! Мабуть, у квартири самотньої пенсіонерки знаходилась база НАТО, або там перебували «польські наймити»? За що?

У повітрі стояв запах попелища та смерті. Хотілось плакати, кричати, але що це змінить? Потворам потрібна кров. Їм треба щоб люди страждали та гинули…

Ближче до вечора мешканцям дозволили оглянути свої квартири та забрати вціліле майно. Дідусь ввімкнув на телефоні ліхтарик та піднявся сходами до квартири своєї доньки.

Весь під’їзд був усіяний уламками скла та пилюкою. На сходах було видно краплі крові. Стояв їдкий запах диму, повітря було вологим. Скло тріщало під ногами. Стіни були просякнуті димом.

Дідусь не поспішаючи підіймався сходами. Дверей до квартири Любові Олексіївни не було, а в середині – суцільне згарище. Вхід до квартири було перегороджено було-червоною стрічкою. В самій квартирі в світлі ліхтариків поліцейські документували черговий факт військового злочину проти цивільних.

Двері до квартири доньки та зятя ледве тримались на верхньому навісові. Дідусь обережно притримав двері та зайшов до квартири, а там картина немов із фільму жахів. У прихожій та ванній кімнаті ще щось вціліло, натомість в інших кімнатах полум’я знищило майже все майно. Штукатурка на стінах обсипалась до цегли, на підлозі були калюжі брудної води, якою гасили пожежу. В кухні на стіні якимось дивом досі висіла шафа, але весь посуд був розбитий. Від холодильника та меблів залишились лише каркаси. Телевізор у вітальні був розплавленим немов морозиво на сонці.

Перемагаючи біль у серці та душі, дідусь зайшов до кімнати онуків. На обвугленому письмовому столі стояв розплавлений монітор комп'ютера та мокрі шкільні підручники. Від дитячих ліжок майже нічого не залишилось.  Але неподалік від ліжка лежала брудна, мокра, але вціліла м’яка іграшка. Чоловік підняв її, оглянув – це був жовтий зайчик із сердечком. Можна випрати та висушити.

Дідусь далі оглядав помешкання та знайшов ще одне вціліле диво – у вітальні на стіни висіла неушкоджена ікона Пресвятої Богородиці. Чоловік зняв шапку, тричі перехрестився та зняв ікону.

Після цього він подзвонив зятю – чоловік довго не брав слухавки. Але все ж відповів:

- Сину, в тебе все добре?

- Так, а у вас?

- Так. Можеш говорити?

- Ну, не зовсім, але…

- Розумію де ти зараз. Добре, ти – військовий, і я теж колись служив, тому буду говорити коротко та чітко! Нещодавно прилетіло у ваш під’їзд. Ваша квартира згоріла, майже нічого не вціліло. Ні вікон, ні дверей. Оксана поруч?

- Господи! Ні, вона зараз не зі мною, на щастя. Я зараз там де пекло.

- Розумію. Не знаю як, але скажи їй, будь ласка. Ось як це сказати онукам, не знаю. Сподіваюсь, баба зуміє підібрати правильні слова.

- А ще не хотіли їхати! – пробурчав зять.

- Ну, добре що тут нікого не було.

- Там хоч всі цілі?

- Є поранені. Загинула ваша сусідка. Та що вчителькою працювала. Прилетіло прямо до неї у квартиру.

- Господи, Ні!!!.. Царство небесне! Добра людина була.

- Сам не можу в це повірити.

- Вибачте, тату, вже не можу говорити. Наберу пізніше.

У слухавці під час завершення розмови було чутно декілька вибухів та автоматні черги.

Ранком наступного дня дідусь зібрав вдома дошки та ДВП та разом із сусідом поїхав щоб позабивати у квартирі вікна й двері. Будинок мав гнітючий вигляд: з десяток вщент вигорілих квартир, вибиті вікна, з яких звисають штори, посічені уламками стіни. Комунальники біля будинку вже прибрали все сміття та засипали землею вирву. Подивишся – чисто, охайно, ніби й нічого не сталось. Але варто лише підняти голову вверх…

Прибирати в квартирі залишки згорілих меблів та інше сміття поки не було сенсу, тому швидко позабивали вікна, поставили назад двері та ретельно забили їх дошками. Потім зайшли до квартири де вчора сталось лихо.

Квартира Любові Олексіївни зазнала найбільших руйнувань. Замість квартири – суцільна чорна діра. Від вибуху навіть стіни та стеля надулись. Все довкола вигоріло вщент, лише де інде можна було розгледіти залишки меблів. Забивати вікна тут ніяк, оскільки самих вікон та половини стіни зовсім не було. На вході висіли залишки біло-червоної стрічки.

У квартирі гуляв вітер та розносив по підлозі залишки попелу та пилюки. Витяжка гуділа немов заметіль. Через цей звук було трохи лячно, оскільки розумієш що тут вчора сталось.